Петро Андрусечко ■ УКРАЇНА ■ №34, 2013-08-25
Росія щораз більш нервово реаґує на політику Києва відносно зближення з ЄС. Розголосу набрала нещодавня заборона імпорту шоколадних продуктів української марки «Рошен», що виявилося лише прелюдією до більш масштабних економічних санкцій Росії щодо української продукції. Усе це показує, що Росія продовжує грати щодо України старими методами. Таким же чином вона намагалася добитися своєї мети, впроваджуючи заборону на імпорт грузинської мінеральної води «Боржомі» або молдавського вина. Проте цим разом ставка у грі дуже висока – стратегічний вибір зовнішнього курсу України. До осіннього саміту у Вільнюсі, де планується підписання Угоди про асоціацію, залишилося небагато часу. При цьому помітна детермінація з боку ЄС стосовно угоди. Звідси й нервова поведінка Росії.
Здається, влада в Києві справді прийняла рішення на користь інтеґрації з ЄС, тим більше, що сам Брюссель останнім часом, як ніколи, намагається заохотити Київ. Щоправда, для цього є кілька формальних перешкод: прийняття кількох законів та майбутнє Юлії Тимошенко. Натомість можливості впливу Росії на дії української влади останнім часом значно зменшилися. Уже навіть російські експерти кажуть, що Росія припустилася кількох серйозних помилок у своїй політиці щодо України. Вона не зуміла використати шанс, коли до влади прийшов Віктор Янукович, та недооцінила нову команду в Києві.
Якщо подивитися на російсько-українські відносини після 2010 р., ми побачимо поступове їх охолодження. По суті, єдиною поважною поступкою щодо російського сусіда стало підписання «Харківських угод», коли взамін за знижку на газ було продовжене перебування російського Чорноморського флоту в Криму до 2042 р. Проте її не оцінили належно в Москві. А своєрідною візитною карткою взаємних відносин стала неможливість вирішити на користь України питання ціни на газ. Зрештою, того ж 2010 р. українська влада офіційно прийняла документи, які визначали курс на інтеґрацію з Європою. Дивлячись на події з сьогоднішньої перспективи, можна сказати, що це була швидше спроба продовжити кучмівську політику лавірування між Сходом і Заходом.
Водночас, традиційно для української політики, зовнішній курс часто ставав заручником внутрішньополітичних проблем. Звідси й переслідування владою своїх політичних опонентів, символом чого стала Ю. Тимошенко. Очевидно, що сьогодні головна мета команди Януковича – утриматися при владі після 2015 р. Вже сьогодні низка коментаторів пророкує, що це стане складнішим, ніж 2004 р. І з цієї точки зору влада намагатиметься використати підписання Угоди про асоціацію у власних цілях. Тим більше, що економічна ситуація в Україні дуже складна, потрібні додаткові кошти ззовні для стабілізації ситуації перед президентськими виборами. А в цьому може допомогти ЄС.
Російські спроби втягнути Україну до Митного союзу виявилися невдалими. Можливо, з огляду на методи, які полягають в залякуванні української сторони та недооцінці психологічного характеру теперішньої української влади. Віддавна говориться, що спроби залякати президента Януковича діють саме навпаки. Проте російські методи не змінилися: як не газ, то митні війни.
Цього разу, однак, були вчинені дії у значно більшому масштабі, вони мали стати своєрідним показником російської сили. Іншими словами, вони засвідчили, на що чекати Україні у випадку підписання Угоди про Асоціацію з ЄС. Усе почалося зі скасування безмитних квот на продаж до Росії труб, які виробляються на заводах Віктора Пінчука. Згодом заборонили ввозити цукерки фірми «Рошен», у яких росіяни нібито знайшли заборонені субстанції.
Виявилося, що це лише прелюдія. Російська митниця внесла практично всі українські товари до категорії «ризикованих». і цим самим стримала ввіз усієї української продукції на територію Росії. Запахло справжньою торговельною війною. Однак, як пояснив радник президента РФ Сергій Глазьєв, «Не треба це драматизувати. Справа в тому, що російська митна служба проводила профілактичні заходи, пов’язані з підготовкою змін режиму митного адміністрування в разі, якщо Україна підпише угоду про асоціацію з ЄС».
Слова радника Путіна набули особливого значення у зв’язку з опублікованим у «Дзеркалі тижня» документом під назвою «Про комплекс заходів для залучення України до євразійського інтеґраційного процесу». Газета не подала джерела походження представленого матеріалу. У тексті, вочевидь, показаний комплексний підхід Росії не допустити Україну підписати угоду з ЄС та втягнути її до Митного союзу. Йдеться як про використання вже наявного проросійського лобі, так і пошук нових «союзників». Це повинно відбуватися шляхом розбудови мережі проросійських організацій, нівелювання проєвропейського змісту в українських медіа, а також шляхом співпраці з бізнесом, середовищем науковців, духівництвом. Серед завдань пропонується також створити умови для збільшення економічної залежності України від Росії. У разі підписання Угоди про Асоціацію з ЄС пропонується створити потужну проросійську політичну силу, яка мала би ґарантувати перемогу промосковського кандидата 2015 р. При цьому в документі зазначено, що найважливішим партнером в цьому проекті міг би бути громадський рух «Український вибір» Віктора Медведчука.
На думку російського політолога Льва Вершиніна, ставка на Медведчука – це політична помилка Кремля, оскільки медведчуківські дії на користь Митного союзу не приносять жодного результату, а він сам теж не заробляє на цьому балів як політик. Вершинін водночас зауважує, що, незважаючи на високу ймовірність підписання Угоди про асоціацію між Києвом та Брюсселем, Росія має ще шанси вплинути на зміну цього курсу, але, на думку російського аналітика, в такому випадку «це вже буде по-справжньому велика гра».
Також колишній директор української філії Інституту країн СНД Володимир Корнілов зазначає, що «Росія має можливість впливати і на своїх союзників у «старій Європі». Одного разу Москві це вдалося – 2008 р., коли вона заблокувала приєднання України до Плану дій щодо набуття членства в НАТО. Однак сьогодні вирішальною стане думка самого Києва, чи вдасться йому втриматися на своїх позиціях та переконати ЄС у дотримуванні європейських цінностей. ■
