Фейлетон Ярослава Присташа ■ ПОГЛЯДИ ■ №36, 2013-09-08
Початком вислизання України з російських тенет у ХХ ст. було, звичайно, 24 серпня 1991 р., коли Україна проголосила незалежність, а 1 грудня – підтвердила в референдумі свою окремішність. Тоді слабкий Радянський Союз не зміг протистояти незалежницьким устремлінням республік.
Після 22 років Україна так наблизилася до європейських структур, що це налякало Росію. Тож і почалися дії за схемою «пряника та батога», себто дешевого газу і митної блокади українського експорту. Закінчилися вмовляння української держави, щоб ласкаво увійшла до Митного союзу (МС). Тепер «великий брат» хоче силою втягнути Україну до своїх неоімперських проектів, особливо до МС. Кремль лякає Банкову наслідками підписання угоди про асоціацію з Європейською Унією (ЄУ). Цинічним видається арґумент радника президента Російської Федерації Сергія Глазьєва, що, «підписуючи угоду про асоціацію з ЄУ, Україна позбавляє себе суверенного права з усіх питань торгової політики, які ми віддали в Митний союз. Україна перестає бути для нас стратегічним партнером, тому що вона зникає як міжнародний партнер, як суб’єкт міжнародного права, оскільки всі свої дії в торговельній сфері вона повинна буде погоджувати з ЄУ». Це пряма загроза припинення договору про Зону вільної торгівлі з Україною, яку, до речі, Росія сама порушила блокадою українських товарів. У довгостроковій перспективі російські підприємці втратять на цьому реальні доходи. Україна, чверть виробництва якої експортується в Росію, буде змушена знайти інші ринки збуту й модернізувати свої економічні галузі.
На прикладі Польщі можемо сміливо сказати, що не відбулася жодна втрата суб’єктності міжнародного права – це примітивний арґумент. До речі, і Польща платить за підтримку шляху України в ЄС – їй Росія перекрила кордони на ввіз деяких товарів (сир і фрукти).
Як виявилося, російська стратегія заблокувати Україну не зупинилася на торговельних питаннях. «Дзеркало тижня» опублікувало російський документ «Про комплекс заходів для залучення України до євразійського інтеґраційного процесу», яким передбачено: створити потужну проросійську політичну силу, здатну висунути свого кандидата на президентських виборах 2015 р., політично нейтралізувати й медійно ослабити вплив євроінтеґраторів і створити умови для приєднання України до МС та Єдиного економічного простору (ЄЕП) до 2015 р., вплинути на центри прийняття рішень з опорою на дружні і прагматичні сили в уряді, парламенті, ділових колах, науковому та журналістському співтоваристві, духівництві, громадськості, ЗМІ, експертів, а також на найближче оточення президента Віктора Януковича, включаючи його сім’ю і придворних олігархів, при активізації прихильників і нейтралізації противників участі України в МС та ЄЕП, створити атмосферу неминучості інтеґрації з євразійським простором (Росія, Білорусь, Казахстан), надати рублеві статуту пріоритетної валюти в Україні, зміцнити залежність українських бізнесменів від російських партнерів і їхнього капіталу. Цю програму повинні виконувати українці, щоб не було видно «московської руки». Найважливішими партнерами в реалізації цього проекту є Українська православна церква Московського патріархату і громадський рух «Український вибір» Віктора Медведчука, а також президенти Білорусі та Казахстану.
Україна, як та жаба з анекдоту, не роздвоїться (і гарна, і мудра), хоче стати посередині й погодити і ЄУ, і МС. Але нема такої можливості. Прийдеться вибирати одного жениха. До речі, українські комуністи у спрощеному й обманному мультику популяризують користі зі шлюбу дівиці України з кавалером Росією.
Вибір України в листопаді у Вільнюсі зовсім не передбачуваний, але він матиме стратегічне значення для Європи та геополітики загалом. Він не певний з огляду не тільки на російську паніку, але й на внутрішньоукраїнські чинники. Європа свідомо втягує Україну в євроінтеґрацію зовсім не підготованою. Верховна Рада України у вересні має прийняти мінімум законів, які відкриють шлях до євроінтеґрації (а Росія вже лобіює своє). Не всі представники опозиції хочуть підтримати такі зміни, боячись, що через це 2015 р. Янукович може виграти президентські вибори. Слід покласти край нерозумним амбіціям Олега Тягнибока – «чим гірше, тим краще» для нього. Ідеться про майбутнє України, а не про президентство лідера «Свободи». ■
