Кристина Черні (Записав Я. П.) ■ ПОГЛЯДИ ■ №9, 2013-03-03
Нещодавно в тижневику «Newsweek» з’явилася стаття про Юрія Новосільського. У матеріалі авторка Адріана Продеус поставила тезу, що мистецтво Ю. Новосільського – це лише маркетинґ, що воно не має великої вартості, те саме, на думку журналістки, стосується його богословської філософії. Редакція «НС» попросила прокоментувати цю статтю Кристину Черні, мистецтво-знавця та авторку біографії Ю. Новосільського. (ред.)
Стаття в тижневику «Newsweek» мене не здивувала – я не поважаю цього тижневика. «Newsweek» прямує в бік таблоїду (brukowca – ред.), що видно по його обкладинках. Це – класичне видання, яке маніпулює читачами, використовуючи засоби необ’єктивної та недобросовісної журналістики. А в згаданому числі тижневика текст – просто нечесний. Авторка статті телефонувала мені кілька тижнів тому, перед публікацією, і почала розмову від брехні, кажучи, що пише рецензію на велику виставку Новосільського в Сосновці – а тому просить мене поговорити про це. Я відмовила, тому що з принципу не даю телефонних інтерв’ю, та я запросила її до Кракова, чим редакторка не була зацікавлена. У статті нема ніякої згадки про виставку в Сосновці, адже їй не про це йшлося.
Читачів уражає, що стаття була написана з тезою, яку закладено згори, неначе на замовлення. Твердження полягає в тому, що нібито ми всі дали обманутися, позаяк Юрій Новосільський – це мaркетинґовий пшик, а його мистецтво – фальшива ґрандіозність, просунута приватним торговцем творами мистецтва. Цій грубій тезі не протиставлено жодних протилежних арґументів! Я погоджуюся, що про художню творчість та думку Новосільського можна й треба поважно дискутувати – у мистецтві жодна художня пропозиція не може сприйматися як догмат і канонічна правда для стопроцентного схвалення. Можна сперечатися про його мистецтво, його філософію, але слід це робити на основі змістовних арґументів, зіставляти погляди, протиставити «за» і «проти».
Тимчасом у статті авторка не зіставляє жодних серйозних тверджень, показує тільки емоційно крайні та однобічні висловлювання, які «служать» поставленій тезі. З моєї книжки вона вибрала, приміром, одну-єдину цитату на підтвердження своєї «викривальної» концепції про те, що Новосільський любив кітч. Ну, любив – Віслава Шимборська також дуже любила, що не завадило їй отримати Нобелівську премію. Захоплення ярмарковим і примітивним мистецтвом було типовим для естетики сюрреалістів, на яку Новосільський дуже часто посилався. Але в дописі симпатію для кітчу вжито як черговий обвинувальний закид митцеві, як додаткові патрони. Про повну душевність цього мистецтва і цієї думки в матеріалі є лише одне речення. Цитата з безцеремонного висловлення учениці професора – Ядвіґи Савицької, – яка говорить, що вона не бачить жодної душевності, отож душевності тут нема. І це все, що авторка статті передала нам про богослов’я, філософію та естетику Ю. Новосільського! Цебто тут також він нас обманув…
З прикрістю і здивуванням я прочитала також слова професорового учня – Ґжеґожа Штвертні, тому що його думки, які я наводжу в моїй біографії Новосільського – це прекрасна, тепла розповідь про атмосферу в майстерні, сповнена пошани і своєрідної поезії спроба окреслення того, чим учень завдячує своєму маестро. Ґ. Штвертня авторизував сказане десять років тому. Що ж могло статися в голові чи в душі цього митця, що він дійшов до повних погорди й нехтування висловів, які цитує «Newsweek»? Не знаю – не мене питати. Як людина, співчуваю Штвертні, мабуть, нелегко жити з такою кількістю погорди в собі до ближніх.
Коли думаю над метою таких статей, то мені здається, що не йдеться в них про правду, навіть не про мистецтво – про нього найменше. Маю враження, що це міжґалерейний варшавський розіграш, низької проби підкилимні стратегії. Читач, наприклад, може не знати, але середовище знає, що 7 березня у Варшаві буде великий аукціон шедеврів Ю. Новосільського з приватної колекції. Уже надруковані каталоги, розголошена інформація. Можливо, ідеться просто про те, щоб зробити в цей момент замішання, перебити комусь плани? Хтось на цьому скористається, хтось на цьому втратить – це ж так відбувається… Цього не довести, іноді навіть журналісти стають жертвами таких маніпуляцій.
Нинішні мас-медіа переповнені «нечистими засобами». Зустрічаємо їх на кожному кроці. Журналісти щораз більше відриваються від дійсності, починають самі її творити. Власне тепер це помічаю, коли вже кілька днів безперервно телефонують, пишуть мені е-мейли з настирливими проханнями про коментар до дрібного й маловартісного матеріалу в «Newsweek». А тимчасом саме ми випустили у видавництві «Znak» на другі роковини смерті Новосільського дуже важливу його книжку – збірку есе «Zagubiona bazylika. Refleksje o sztuce i wierze». Книжка незвичайна, оскільки великою мірою вміщає неопубліковані, віднайдені в майстерні тексти. І жоден журналіст про це не запитає! Це – нецікаве, бо правдивою, легкою новиною стає гидка, непрофесійна і зманіпульована стаття. Це болить. Я бачу в цьому повторення історії, яка трапилася в день смерті професора. Коли помер Ю. Новосільський, мало яке телебачення про це хоч би заїкнулося. Щойно два дні пізніше влам і крадіжка картин сталися сенсацією, гідною уваги журналістів. І знову не говорили про мистецтво, його душевні вартості, лише перераховували вкрадені твори на тисячі злотих – черговий раз усе «зійшло на бабло» (бабло – зневажливо про гроші – ред.).
Це сумне, але так бувало часто в історії та історії мистецтва, що визначні, непересічні особистості дратували, викликали аґресію, притягали нехіть менш вартісних, другорядних осіб. Це безсилість тих, хто не доростає до певної висоти і не спроможний прийняти чи навіть зрозуміти певні вартості, бо на них ці люди сліпі. Єдине, що можуть зробити – намагатися визнати ці вартості за містифікацію, стягнути її до свого приземного рівня. Це низьке, але це не вдасться. Спокійно. Думаю, що спадщина професора переживе усякі маніпуляції. ■
