Ярослав Присташ ■ УКРАЇНА ■ 2011-06-10
До Варшави 27-28 травня прибуло 20 президентів з Центральної та Східної Європи – зокрема президент України Віктор Янукович, – а також президент США Барак Обама. Усі вони брали участь у XVII Саміті країн Центральної Європи. Саміт відбувався під заголовком: “Шляхи до демократії. Спільний досвід демократичної трансформації”.
Президент України замінив слово з Б. Обамою та президентом Польщі Броніславом Коморовським, зустрівся окремо з президентом Австрії Хайнцом Фішером та президентом Німеччини Гансом Крістіаном Вульфом.
Темою зустрічей була євроінтеґрація України. Після європейської “втоми” від розширення настав час на дальші дії. Цього року планується закінчити переговори стосовно асоційованого членства України з ЄС. Але цей процес триватиме далі. “Навіть якщо переговори завершаться дуже швидко, то з технічних причин немає можливості підписати угоду цього року, – оцінює в інтерв’ю аґентству “Укрінформ” євродепутат Павел Коваль. – Зокрема, переклад документа мовами країн Євросоюзу триватиме трохи більше, ніж півроку. Тобто, за сприятливих умов можна говорити про завершення переговорів 2011 р., а підписання угоди – 2012-го. Згодом розпочнеться процес ратифікації документа країнами ЄС, що може тривати кілька років”. У вересні, згідно з декларацією В. Януковича, має закінчитися праця над “дорожньою картою” лібералізації візового режиму. Від того моменту Україна матиме можливість ефективно, крок за кроком іти до спрощення видачі віз у ЄС. Усе-таки більше буде залежати від України та того, чи вона реалізуватиме домовленості. Отож, Україна робить серйозні кроки в напрямку ЄС.
На саміті президенти Польщі та США хвалили Україну за демократичні перетворення і сподівалися на продовження. “Йдеться про те, аби сформувати шанси на зближення України до інтеґрованого західного світу, до Європи”, – констатував Б. Коморовський. Не згадувалося про згортання демократичних процесів в Україні – наприклад, про брак діалогу з опозицією, тиск на журналістів, корупцію в судочинстві, наказно-розділові рішення і ретроград в освіті. Президент В. Янукович добачає деякі недоліки: “Ми добре розуміємо, що система є недосконалою, її треба модернізувати”. Про судову систему голова української держави сказав, що є “не лише недоліки, а й серйозні зловживання”. В. Янукович високо оцінив саміт і участь у ньому України. Виразно відчував спільність інтересів і важливість присутності України.
Чи українська самокритика – це тільки “окозамилювання”, чи поважні декларації? Раніше під час офіційних візитів таких слів не було, лише хваління українських змін. До речі, і тут В. Янукович такого не остерігся. Усе ж таки – це нове явище. Цим самим звільнив президентів Польщі та тим паче США від напучування (яких і так зрештою не було б).
На саміті було помітно, що Україна потрібна Центральній Європі в ЄС. А от чи потрібна Західній?.. Питання відкрите. Велику роль в цьому відіграє головування Польщі в ЄС від 1 липня. Це так само великий шанс для України – використати нагоду для просування української держави до Європи. Головне, що Україна усвідомлює: єдиний правильний шлях – це ЄС. Питання тільки – як довго це триватиме? Чи це невідворотний шлях, чи при будь-якій напрузі В. Янукович образиться на Захід і піде під крила Москви, так як це робив Леонід Кучма?
А приводом для цього може бути розправа з політичними опонентами в Україні. Напередодні саміту у Варшаві українські депутати Володимир Ар’єв з блоку “Наша Україна – Народна самооборона” та Андрій Павловський з Блоку Юлії Тимошенко на прес-конференції просили польських депутатів і політиків захистити демократію в Україні. Поки що польські депутати не відгукнулися. Українські політики доводили, що ув’язнення Юрія Луценка і переслідування Юлії Тимошенко – це політичні акції на знищення опозиції. Це загрожує введенням в Україні білоруської моделі. Опозиціонери пропонують Заходові заблокувати владним політикам закордонні рахунки і відмовити їм у візах у Європу.
Навряд чи Польща на це зреаґує. По-перше, Європа хоче відтягнути Україну від Росії і боїться “ображати” українську владу будь-чим. По-друге, про перший пункт прекрасно знає Партія реґіонів і це використовує. Цим самим для неї поле натягування демократії в Україні значно розширилося. Як приклад – це пом’якшення польсько-українських відносин. За два дні перед самітом у Сеймі РП повинна була розглядатися про позиція схвалення Дня пам’яті мучеництва кресов’ян. Такий день мав би відзначатися 11 липня.
Потім цей пункт порядку денного засідання перенесено на 27 травня. Кінець кінцем, уже 26 травня його зняли з обговорення. Кресова декларація була дуже гостра щодо українців зі словами про “вироджених шовіністів”.
Уявіть собі, який був би скандал, коли до Польщі приїжджає президент України – і водночас у парламенті приймають такий документ?! На щастя, польські політики схаменулися.
Другим, уже конкретним результатом саміту, є домовленість між президентами Польщі та України про спільне відкриття меморіалів і вшанування жертв польсько-українського конфлікту 1943-47 рр. – 30 серпня ц.р. в Сагрині на Холмщині та Острівках неподалік Любомля. Усе на перший погляд добре, але якщо при таких вшануваннях застосовується політика взаємності, то Польща обіграла Україну за футбольним рахунком 3:2 (3 – Гута-Пеняцька, Павлівка і Острівки, 2 – Павлокома, Сагринь).
Чи Україна зрівняє рахунок, наприклад, Малковичами?..
Така форма зустрічей реґіональних лідерів має більше куртуазний і дипломатичний, ніж конкретний характер. Важливість декларацій і почуття спільності – це все ж таки неабищо. Ламаються упередження і є нагода познайомитися.
Наступний саміт через рік відбудеться в Києві перед початком футбольного чемпіонату Європи. Пригадаю, що перший саміт 1999 р. організовано у Львові.
Як видно, Україна сильно задіяна в євроінтеґраційні процеси. І головування в Комітеті Міністрів Ради Європи, і участь у варшавському саміті, і близьке закінчення договору про “дорожню карту”, й організування наступного саміту в Україні. Сподіваймося, що шлях України в Європу буде стійким.
“Наше слово” №24, 12 червня 2011 року {moscomment}
