Ігор Ісаєв ■ УКРАЇНА ■ 2010-11-05
Місцеві вибори в Україні відбудуться 31 жовтня, тобто після того, як зверстається поточне число “НС”. Однак уже тепер можна зробити деякі прогнози щодо їхніх результатів.
Кандидати мали тільки три тижні, щоб показати себе населенню. Проте аґітація почалася набагато раніше. В Україні плакати з рекламою партій висіли ще до офіційного початку виборчої кампанії, тобто до 11 вересня.
Тоді місцеві провладні лідери всіх активно вітали з Днем Незалежності та декларували будівництво “нової країни”, а опозиція різних течій закликала “обирати кращих” і “прагнути справедливості”.
Атака клонів
Виборча кампанія проходила – як це вже прийнято в Україні – як велике шоу. На Львівщині, Київщині і в Тернополі, наприклад, об’єднання Юлії Тимошенко “Батьківщина” роздвоїлося. У цих реґіонах намагалися зареєструвати паралельні списки прихильників Тимошенко. Так, у Тернополі вночі відбулося засідання “скривджених” представників “Батьківщини”, яких об’єднання планувало внести на кінець виборчого списку. Група людей, яку очолював тоді ще голова міського партосередку “Батьківщини” Сергій Кирик, склала власний список партії на вибори до Тернопільської міськради. С. Кирик, як здається, заручився в цьому починанні підтримкою Партії реґіонів: інакше як тоді пояснити присутність на нічних “посиденьках” голови тернопільської територіальної виборчої комісії Івана Чорнозуба (представника партії влади)? Останній, до речі, швиденько зареєстрував складений список.
Аналогічні історії відбулися зі списками до облрад Львівщини й Київщини, проте, на відміну від ситуації в Тернополі, у цих реґіонах представникам Ю. Тимошенко вдалося скасувати клоновані списки. Ситуація в Тернополі виглядає для Тимошенко трагічною також з огляду на вибори 2009 р. до місцевої облради: тоді депутати відмовилися від 12 мандатів, які отримала “Батьківщина”, демонструючи таким чином невизнання результатів позачергових виборів. Отож, в області й обласному центрі представників Тимошенко не буде.
Харизматичні списки
Загалом, як оцінюють експерти, виборчим спискам багатьох партій бракує харизматичних імен. Проте є винятки. На Дніпропетровщині список “Сильної України” очолив глава партії Сергій Тигипко, у Криму на чолі списку проґресивних соціалістів стоїть їхній керманич Наталія Вітренко. Львівська організація “Батьківщини” пропонувала перший номер у списку до облради Тимошенко, проте остання подякувала за цю пропозицію.
Харизми, проте, не забракло Партії реґіонів. До її списків потрапляли найчастіше представники місцевого бізнесу, які відтак популяризували себе за допомогою відомого ще з радянських часів образу “хорошого господаря”. Здається, що ця техніка є досить ефективною під час місцевих виборів.
Ще один досить популярний тип цих виборів – це “батюшки” і “матушки”. Духовенство різних конфесій, з різних реґіонів країни намагається реалізувати себе у владі. Так, у Луцьку другим номером до облради від “Батьківщини” став настоятель найбільшого місцевого собору УПЦ Київського патріархату о. Володимир Подолець. Прес-секретар місцевої єпархії цієї ж конфесії о. Віталій Собко опинився в першій п’ятірці, але вже “Свободи”. Світською владою не гидують і представники УПЦ у єднанні з Московським патріархатом. Першим номером Партії реґіонів до облради Одещини є місцевий митрополит Агафангел (треба сказати, один із найстарших і найвпливовіших в УПЦ), а друге місце в списку до міськради Одеси займає ігуменя Свято-Архангело-Михайлівського монастиря Серафима.
Не варто забувати і про місцевих рейтинґових лідерів. Вони досить часто стають кандидатами на крісло мерів обласних центрів, проте часто самі партії звертаються до них з пропозиціями. Андрій Садовий, чинний мер Львова, іде на вибори від Республіканської християнської партії. Подібна ситуація – у Чернівцях: теперішній голова буковинської столиці Микола Федорук балотується на крісло мера вже вп’яте. Цим разом – від маловідомої партії “Єдність”, проте, зважаючи, що не отримав жодного поважного конкурента від партії влади, напевно з нею домовився. А от мера Одеси Едуарда Гурвіца, колишнього члена “Нашої України”, а сьогодні – висуванця від “Фронту змін”, певні сили намагаються “потопити”.
До речі, про рейтинґи
Щоб підмити репутацію Гурвіца, Центр соціальних технологій “Соціополіс” провів опитування, згідно з яким на посаді мера Одеси лідером є кандидат від Партії реґіонів Олексій Костусєв – він отримав 43,4% підтримки, а його найближчий суперник Едуард Гурвіц має лише 18,3%. Ще за Кучми в Україні активно діяла технологія “підкупу” даних соціологічних опитувань – від тих центрів, звичайно ж, які не надто переймалися соціологією. Проте підтасовування могли складати від кількох до кільканадцяти відсотків. У цьому ж випадку бачимо кількаразове завищення рейтинґу одного кандидата і відповідно прямо пропорційне зменшення популярності іншого. Нагадаю, що в серпні дані згідно свідчили: у Костусєва підтримка була на рівні 4%, тоді як Гурвіц був лідером усіх опитувань. Однак інформація псевдодосліджень пішла в ЗМІ, тому сьогодні мас-медіа пишуть уже про 57% і 14% підтримки відповідно для Костусєва і Гурвіца.
Отже, ці вибори вкотре демонструють, що українці готові більше голосувати за персоналію й політичну силу (часто через окремого лідера в ній). Відповідно, така позиція виборців дозволяє політичним силам не звертати уваги на програму й конкретні дії: у кампанії переважають амбіції. Багатьом опозиційним силам – особливо “Батьківщині” – бракує стратегії. Саме її відсутність та внутрішньопартійні суперечки перекреслили найближчу перспективу на майбутнє прихильникам Тимошенко: зараз її політична сила в місцевих радах перетвориться на одну з багатьох партій другого плану. Беручи досвід позачергових виборів на Тернопільщині 2009 р., у Галичині до муніципальних органів потрапить значно більше представників “Свободи”, ніж “Батьківщини”. На сході, півдні й у центрі України опозицію – щоправда, нечисленну – для партії влади складуть також “Сильна Україна”, Компартія та “Фронт змін”. Партія реґіонів виграє вибори не лише через фальсифікації (маніпуляції зі списками виборців та бюлетенями) та використання адмінресурсу: їй якраз не бракує стратегії. Зрештою, фальсифікація – це також стратегія, до того ж досить чітка й продумана. Партії влади вдається очистити репутацію навіть досить сумнівних постатей у реґіонах; до того ж, до виборчих списків активно запрошують впливових і популярних місцевих лідерів, що колись належали до сьогоднішніх партій опозиції.
“Наше слово” №45, 7 листопада 2010 року {moscomment}
