Ігор Горків ■ ГРОМАДА ■ №48, 2014-11-30
Коли під час ремонтних робіт в українському Народному домі в Перемишлі віднайдено під кількома шарами фарби розписи на стінах і на стелі, радість була дуже велика й одночасно неочікувана. Стало очевидним, що будинок на вулиці Костюшка, 5 мав свої сховані від світу секрети. Неначе ждав, щоб потрапити в добрі руки, і щоб ці добрі руки зайнялися ним як слід. Дехто говорив, що це така форма вдячності за спробу довести нашу домівку до належного стану. У ході ремонту віднайдено засипане землею приміщення. Разом з радістю дехто висловлював надію, що може Народний дім ще розкриє якісь свої секрети. Працівники будівельної фірми, яка ремонтує будинок, отримали чітку інструкцію не викидати знайденого, а передати це власникові будинку. Дехто жартував, якщо з робочого місця ніхто не втік, значить – нічого цінного не знайдено. Зрештою, що можна знайти в руїні, доля технічної документації якої також невідома. А все-таки варто було надіятися. Оце український народний дім у Перемишлі на найскладнішому етапі робіт дарує нам чергову несподіванку
Можливо, саме так
У Народному домі 2 серпня 1939 р. відбулися традиційні збори управи читальні «Просвіта», яка орендувала там приміщення. Присутніх було 8 осіб. Збори мали 5 пунктів: зачитання протоколу попередніх зборів, зачитання листа від Товариства «Народний дім», оплата оренди приміщень у Народному домі за червень і липень на суму 60 зл. і прохання про відновлення до вересня приміщень. Крім того, присутні на зборах зачитали ще інші листи і вирішили, що треба підготувати молодших музикантів оркестру «Просвіти» до осінніх виступів. Протокол у книзі протоколів підписав секретар Григорій Пайдак. Голова Василь Куропась свого підпису цього дня не склав. І потім теж не встиг цього зробити…
Невдовзі, 1 вересня 1939 р., спалахує ІІ Світова війна. Фашистська армія швидко доходить до Перемишля. Німці 28 вересня цього ж року відступають за Сян, і український Народний дім опиняється під радянською окупацією. Хтось з перемиської «Просвіти», знаючи, як окупанти можуть поставитися до українців, міркує, що зробити з документами, які зберігалися в читальні, тим більше, що серед цих документів – розгорнуті списки членів перемиської «Просвіти». Треба діяти швидко, щоб те, що було багатством, не стало прокляттям. Документи прямо вказували, кого першого з-посеред українців-перемишлян піддати репресіям. Як до цього не допустити? Куди діти всі папери? Внизу, біля дверей, вже стоять совєти, а це означає, що винести документи поза будинок уже не можна. Якщо не вниз, то вверх. Хтось піднімається сходами на горище, знаходить вентиляційний люк і кидає в нього документи.
Після закінчення війни і виселення будинок перейняла Польська Народна Республіка, а успадкувала його демократична Річ Посполита. На думку пожежників, зловмисники кілька разів пробували підпалити Народний дім, а точніше – його горище. На щастя, спроби підпалу були невдалими, принаймні не настільки, щоб сталася катастрофа. Будинок 21 березня 2011 р. переходить у власність Об’єднання українців у Польщі. Після ремонту другого поверху починаються масштабні роботи на горищі. Влітку 2014 р. працівники фірми «Хомбуд», яка виграла тендер на цей етап ремонту в Народному домі, заглядають і перевіряють старі вентиляційні люки. Один з них не був порожнім. Знаходять у ньому якісь папери і передають до бюро ОУП у Перемишлі. Так відкрилася перед нами чергова таємниця Народного дому. Хоч ми не знаємо, хто кинув документи у вентиляційний люк (та яка була доля цієї людини) і чи було так, як описано вище, проте такий варіант легко собі уявити. Труба вентиляції була дуже добрим місцем – ніхто до неї не заглядав кількадесят років, тому всі документи дійшли до нас сухими, добре збереженими.
Між фінансами, більярдом та офіційною мовою
Що збереглося серед віднайдених документів? Майже всі стосуються діяльності, як написано вище, читальні «Просвіти Перемишль-Середмістя». Це 2 книги протоколів зборів, які охоплюють період від 3 липня 1921 р. до 2 серпня 1939 р. Перший протокол стосується надзвичайних загальних зборів. Дізнаємося з нього, що голова читальні пояснив причини перенесення читальні з вулиці Снігурського до Народного дому (на жаль, не згадується, що саме вимусило таку зміну). З цього часу починається співпраця перемиської «Просвіти» з Народним домом – як з будинком, так і з Товариством «Народний дім». Останній протокол – це згадуваний уже протокол «Засідання Виділу», яке відбулося 2 серпня 1939 р. Збори були звичайні та, мабуть, із не надто насиченою програмою, а попереду чекала ІІ Світова… З документів виникає, що співпраця читальні з Товариством «Народний дім» не була легкою. Товариство підвищувало читальні розмір «чиншу», а та не погоджувалася на це і вимагала ремонту кухні й орендованих приміщень. Тоді «Народний дім» відписував, що ремонт виконає, якщо «Просвіта» заплатить увесь борг. Листування тривало місяцями. На останніх зборах присутні обговорювали питання оплати зобов’язань, але чи це відбулося – не знаємо. Можливо, все вирішила війна. Про сплату боргу перемиську читальню просила також львівська «Просвіта». В документах маємо інформацію про ювілей цієї установи, який 1938 р. планували провести дуже масштабно.
Читальня «Просвіти» діяла дуже активно. Серед форм її праці було організування навчальних курсів, а серед них курси режисерів аматорських драматичних гуртків, у програмі яких були характеризація, дикція, історія розвитку української драматургії. Було також навчання бухгалтерства для «купців, ремісників і промисловців – членів обох вище згаданих товариств». Другий співорганізатор – це «Самопоміч» (українська католицька безвідсоткова каса). «Просвіта» організувала ще конкурс на найкращий хор у Перемиському повіті. Зрештою, сама вона мала свій духовий оркестр, який відплатно давав концерти. Його виступ з нагоди Дня селянки 20.09.1936 р., що відбувся на перемиському військовому стадіоні, коштував для Союзу українок Перемишля (СУП) «35 зол. і 50 сот». Згодом СУП просив зменшити цю суму на 10 зл., але читальня відмовилася через погану фінансову ситуацію. Активність, як написано у листуванні, «дутого» оркестру могла бути певним порятунком перемиської «Просвіти», тому він грав при різних нагодах. «Високоповажаний Пан» Юліян Костюк за участь ансамблю в похороні батька мав заплатити 10 зл. Але, якби ніхто з його родини не був членом оркестру, то ставка була б у три рази більша – 30 зл. Образ читальні доповнює її інвентар, з якого дізнаємося, що в ній знаходилися «білярд з кургольками, 5 штук», «таблиця до записків гри в білярд», «2 комплєти шахів», «1 коркотяг». Збереглося також коротке листування між перемиським повітовим староством і «Просвітою». Що цікаво, староство писало польською мовою, а «Просвіта» відписувала українською.
Палестина і Вавель. Празький голос і велика схожість
Крім документів, є теж невелика кількість тодішньої преси. Це один номер газети «Діло» за 6 липня 1937 р., яка на першій сторінці повідомляє про нові заворушення в Палестині. Є також допис про «Дивовижні розпорядки голови читальні», в якому автор пише, що «Життя в чит. „Просвіти” Перемишль-Середмістя, на жаль, завмирає», бо колись молодь читала, мала репетицію хору, грала в більярд «не раз і поза північ», а тепер уже по год. 10-й сторож Народного дому з доручення голови читальні закриває будинок. Є і скарга «Просвіти» до редакції на цей «тенденційно-неправдивий» матеріал. У спростуванні написано, що саме тепер читальня заповнюється читачами, що часто бракує для всіх місця, а скорочення годин праці установи відбулося, щоб припинити гру в карти, яку «деякі несовісні члени завели мимо заборони Виділу потайки». У «Ділі» прочитаємо і про атентат на португальського прем’єр-міністра, і про закінчення конфлікту між урядом Польщі та латинським архиєпископом Сапігою, а йшлося про визначення, кому мають підлягати королівські гроби на Вавелі.
У наших руках опинилося й кілька примірників квартальника «Вісти Музею Визвольної Боротьби України», який виходив у Празі. В ньому, зокрема, повторюється заклик про вплату пожертв на побудову Українського дому в Празі. Як у відбудові «перлини над Сяном» допомагають українці з різних частин світу, так і у створенні празької домівки українців допомагали наші земляки з-за великої води. Серед них – український Народний дім із Вінніпеґа в Канаді. Це не єдина аналогія з теперішньою нашою діяльністю. Коли 1939 р. в Перемишлі мав відбутися традиційний похід на Пикулицьку могилу, то повітове староство заборонило читальням, товариствам іти організовано в процесії і нести вінці на цвинтар. У такій ситуації Товариство охорони воєнних могил просило перемишлян, щоб замість квітів і вінців скласти пожертву на діяльність згаданого товариства.
Електронний архів і залежність
Цікавого матеріалу є багато. Загалом віднайдені документи – це кількасот сторінок не лише протоколів і листів, які стосуються тодішнього українського життя Перемишля, його проблем, змагань, успіхів, є також різні оголошення і повідомлення, пов’язані не тільки з Перемишлем. Знаходимо листівки, у яких подані ціни на книжки в деяких львівських книгарнях. Все це разом дає нам додаткове уявлення про міжвоєнний період функціонування міста над Сяном.
Яка буде доля цих документів? На даний момент необхідним є їхнє професійне очищення й опрацювання. Варто було б створити їх електронну форму. Безсумнівно, це сильний поштовх для створення архіву-музею в Народному домі і відповідної інтернет-платформи, яка давала б можливість з будь-якого місця на землі передивитися знахідку. Будуючи такий солідний будинок, наші предки дали нам великий шанс. Тепер закинутими у вентиляційний люк документами дарують черговий. Надіємось, що не останній. Тим більше, що в Народному домі діяли й інші установи, організації, котрі мали свою документацію, яка, можливо, також не була знищена.
Різні етапи відбудови Народного дому дарують нам надзвичайно цікаві несподіванки. Ремонт першого поверху відкрив нам унікальні розписи, про існування яких ніхто не знав. Перебудова й адаптація горища відкриває нам кількасот сторінок архівних, цінних документів, про існування яких можна було здогадуватися, але надіятися на їхнє знайдення, скоріше за все, ні. У черзі до відновлення чекають ще театральний зал, ІІ поверх і підвал. Чи вони щось теж ховають, чи і там наші предки залишили нам щось цікаве? Відповідь будемо знати тільки тоді, коли почнемо їх ремонтувати, коли будуть на це фінанси. Здається, що це не випадковість – коли йдуть найважчі ремонтні роботи, коли кількість пожертв на ремонт стрімко зростає, тоді перед нашими очима відкривається винятковий скарб. Це, мабуть, дуже проста залежність: якщо працюємо над поверненням первісної краси нашому спільному домові, то знаходимо те, про що й не думали. Іншими словами, якщо є ще якісь таємниці в Народному домі, які мають стати доступними для нас, то це залежить безпосередньо від кожного з нас. ■
