Це було третє засідання згаданої парламентської комісії на Підляшші. Теми для дискусії підібрав місцевий депутат від Союзу лівих демократів, заступник голови комісії Євген Чиквин.

– Я запропоновав два темати і посли зо мною згодиліся, – пояснював говіркою рідної Вурлі Є. Чиквин. – Хотіев, коб ми поговорилі про акти нетолєрантності, которих у тамтуом рокові було мнуого. Тепер тож маєм приклад зніщення могілок жидуовськіх у Високум-Мазовєцькум. Другі темат є нови – говоримо про ситуацію меншості в Гайнувськум повіеті. З того терену мнуого наших люді виїжджає, за 20 ліет їх лічба зменчилася на 30%, і то є досить катастрофічне. То тичит наших люді – білорусув, українцюв. Вони мусят покідати свою землю з тої причини, що нема роботи. Мніе залєжит, коб держава міела тоє на увазі.
У Підляському воєвідському управлінні в Білостоці говорилося передусім про джерела аґресії та форми протистояння проявам етнічної та расової ненависті, яких з року на рік є щораз більше. Якщо протягом 2010 р. актів нетолерантного ставлення до національних меншин у Польщі було понад 50, то вже 2011 р. їх було аж 90, з чого 10 у Підляському воєвідстві (зокрема, пошкодження двомовних польсько-литовських таблиць у Пунській ґміні та численні антиєврейські акти). Д-р Лех Ніяковський з Варшавського університету пояснював причини та механізми такого роду злочинів: націоналісти атакують у ситуації т.зв. психологічної загрози (коли, наприклад, хтось послаблює позитивний образ їхньої національної групи), а свою аґресію спрямовують проти цих меншин, які – на їхню думку – погано до них ставляться (т.зв. “зимні” меншини) та які їх можуть – у суб’єктивному відчутті – скривдити (т.зв. “компетентні” меншини). Тому найчастіше об’єктом атак стають євреї, а рідко – цигани. Д-р Л. Ніяковський звертав також увагу на те, що важко протидіяти проявам аґресії щодо національних меншин. Тому важливим стає покарання винних, а з цим, на жаль, ситуація виглядає погано. Навіть якщо вдається знайти злочинців, суд припиняє справу, зараховуючи прояви аґресії щодо національних меншин до актів з невисоким рівнем суспільної шкідливості.
Під час засідання говорилося також про обмеження доступу національних меншин до мас-медіа. Ішлося про минулорічну справу зняття з ефіру реґіонального телебачення чотирьох програм: литовської, російської, татарської та ромської. Щоправда, тепер дві перші передачі знову можна дивитися, але, наприклад, російську лише завдяки тому, що її фінансує Посольство Росії у Варшаві.
Члени комісії в білоруськомовній Сім’яновці (ґм. Наровка) зустрілися з самоврядниками Гайнівського повіту і представниками білоруських та українських організацій. Тим разом дискусія стосувалася планів поширення охоронної зони в Біловезькій Пущі. На думку місцевої громади та самоврядників, унаслідок цього погіршиться економічна ситуація білорусів та українців, які компактно проживають у реґіоні, та посилиться міґрація місцевої молоді.
Засідання парламентаріїв на Підляшші стало нагодою для ближчих зустрічей з українською громадою реґіону. І не випадково, оскільки від січня цю комісію очолює саме українець, Мирон Сич, якому дуже важливо було відвідати Комплекс шкіл ім. Адама Міцкевича в Більську-Підляському. Депутатів привітали молодші школярі та ансамбль “Ранок”, який є музичною візиткою не лише шкільного комплексу, але й узагалі українського середовища Підляшшя. До учнів українською мовою звернулися як Мирон Сич, так і Євген Чиквин.
– Хочемо всіх привітати, щоб ви, як прийдете до хати, привітали своїх батьків і сказали, що були такі файні люди зі сейму, які говорили нормально – своєю мовою, – звертався до українських дітей М. Сич.
– Наші мама, тато, баба і наш діед так говорилі, – додав від себе Є. Чиквин. – А хто найхоруощи, найліепши для нас? Наша мама. А як вона говорила такою мовою, і діед наш говорив, і баба, то ми тож повінни так говориті.
Комплекс шкіл ім. Адама Міцкевича в Більську-Підляському є найбільшим у воєвідстві центром навчання української мови. Нині на рівні всіх класів початкової школи і гімназії рідної мови навчається там 136 учнів, з чого 55 – у трьох самостійних українських класах, які почали працювати від поточного шкільного року. У планах – розвиток чергових українських відділів, а в дальшій перспективі – створення української школи, яка охоплюватиме також ліцей. Це – одне з найбільших досягнень підляського українського середовища.
– Я хотів приїхати сюди з цією комісією і робив усе, щоб ми могли відвідати школу з українською мовою в Більську, – пояснював М. Сич. – Тому теж поїхали, щоб побачити, як виглядає навчання, та поговорити з директорами про потреби й перспективи. Те, що відбувається в цій школі, може бути корисним не тільки для Більська, а й у всьому реґіоні. Я під враженням від того, що побачив і почув. На Підляшші є сильні основи для розвитку української освіти, культури. Це одне з нечисленних місць у Польщі, де так компактно ще живуть українці, які знають свою культуру, релігію, традиції і стараються все робити, щоб вони не занепадали. Молоді люди намагаються цю спадщину розвивати.
– Це був перший візит комісії в історії навчання української мови в комплексі шкіл, – коментував візит депутатів голова Союзу українців Підляшшя д-р Андрій Артем’юк. – Члени комісії, депутати, могли на місці подивитися, як відбувається навчання української мови, як воно розвивається, як тут використовують гроші, виділені державою меншинам. Видно було, що депутатам усе дуже сподобалося. Для нашої громади це важливе, оскільки показує, що ми не є якимось ґето, а часткою суспільства, яка функціонує, має свої потреби й прагнення та старається їх якнайширше реалізувати.
Крім комплексу шкіл з навчанням української мови, депутати Сейму РП відвідали і єдину в Польщі Іконографічну школу в Більську.
Візит комісії став теж нагодою для зустрічі її голови з особами, які вчаться української мови в рамках проекту Білостоцького відділу Союзу українців Підляшшя “Розмовляємо українською. Навчання української мови для дорослих”. Це була нагода для переговорів про ситуацію української національної меншини на Підляшші. Як зауважив М. Сич, це чи не єдиний реґіон, де проживають українці, в якому все ще є величезний потенціал та перспективи для розвитку. З другого боку, білостоцьке середовище могло більше довідатися про стан українства в Польщі та працю парламентської комісії національних меншин.

“Наше слово” №16, 15 квітня 2012 року {moscomment}