Редакційний колектив «Нашого слова» ■ ПОДІЇ ■ №23 2016-06-05
Навіть не віриться, що треба прощатись з головним редактором нашого тижневика. Пам’ятаємо серпень 2007 року, коли Головна управа Об’єднання українців у Польщі проголосила конкурс на головного редактора «Нашого слова». Виграв цей конкурс молодий, повний запалу і нових ідей Ярослав Присташ. Відповідав він майже всім вимогам: україніст, з добрим знанням рідної мови й українського середовища в Польщі, був також кореспондентом кількох журналів і на той час мав уже менеджерський досвід. Головна рада ОУП схвалила цю кандидатуру.
Незабаром новий головний редактор українського тижневика представив редакційному колективу і видавцеві (ОУП) свій погляд на проблематику, яка повинна виноситись на сторінки газети, а також її графічне оформлення. У результаті «Наше слово» було видозмінене. До впорядкованих за темами сторінок Ярослав Присташ послідовно, крок за кроком, підключав нових публіцистів, літературознавців та істориків з Польщі та України. Вони охоче погоджувались на пропозиції, хоч знали, що гонорари будуть мізерними. Значення мала понад піввікова історія нашої газети. Тому всім хотілося серед плеяди визначних прізвищ знайти і своє, бо ж друковане слово має велику силу. Безперечно, читач відчув різноманітність цікавих, часто дискусійних тем, від чого газета стала змістовнішою і живішою. Кожен міг знайти в ній щось для себе. Інколи деякі теми «зачіпали» видавця, тоді доходило до бурхливих дискусій не тільки на редакційній колеґії, але й на засіданнях Головної ради ОУП. Ну що ж, редаґуючи газету з додатками, не втечемо від закидів і творчих суперечок.
І от 2016 рік. Аж не хочеться вірити, що наш головний редактор, набравши журналістського й адміністративного досвіду, у розпалі сил та розквіту газети, вирішив нас залишити. Ярослав Присташ прийняв це рішення, як сам каже, з власної волі. Ми, однак, повинні сказати нашим вірним читачам, що таке рішення виникло все-таки з фінансових міркувань, адже, щоб жити у столиці на середньому рівні, а також розвиватися як журналіст, потрібні відповідні фінансові засоби. Шкода, що треба їх шукати поза українською громадою в Польщі.
Пане Редакторе, віримо у Ваші успіхи! Віримо і в те, що Ви не зовсім нас покинете і ще не раз потішите читачів «Нашого слова» своїм журналістським пером. Тому ми не прощаємось, а лише говоримо: до побачення!
Дякуємо Вам за дев’ять гарних років нашої співпраці, нам дуже не вистачатиме Вашої щоденної звичайної людяності у праці з колективом.
До зустрічі, Пане Ярославе!
