(пл) ■ ГРОМАДА ■ 2012-02-17
{mosimage}
Все пересунулося, бо, як ствердив голова департаменту Демографічних досліджень Головного статистичного управління Радослав Стемпень, метод підрахунку “не є простим”: у його основу лягли інформації з реєстрів та результатів репрезентативних анкет (тобто тих, які охопили лише 20% помешкань країни). Звичайно, решта анкетованих (тобто 80%), до яких не прийшли додому рахівники, мали переписатися самостійно через Інтернет. Сьогодні важко ствердити, чи такий спосіб проведення перепису взагалі мав для нас сенс, якщо і так не перевірено 100% населення. Сумніви викликає й те, чи ті статистичні 80% фактично переписалися самостійно.
На прес-конференції про результати перепису, яка відбулася в будинку ГСУ в грудні, не подано жодної інформації про національну структуру держави. Проте, що тут говорити про терміни, якщо управління перед початком перепису та й під час його проведення ще не знало, яким методом усе підраховуватиме… Тепер маємо лютий і знову все пересувається…
Над питанням, скільки нас є – задумується, певно, багато хто. Треба відверто сказати, що якби ми не взяли справи у свої руки, якби не активність волонтерів (а допомагали вони не тільки українській меншині, нерідко й поляки чи представники інших національностей щойно від наших волонтерів довідувалися, про що йдеться в переписі), – то не відомо, чи на основі результатів Національного перепису населення можна було б взагалі що-небудь сказати про існування нас, як українців.
Поруч пропонуємо увазі читачів інтерв’ю з Ігорем Горківим – координатором волонтерів під час перепису 2011 р.
“Наше слово” №8, 19 лютого 2012 року {moscomment}
