Анджей-Леон Сова взяв слово на тему “Місце акції “Вісла” в польсько-українському конфлікті”. Представив депортацію в контексті стосунків поляків та українців починаючи з половини ІХ ст., оскільки це кінцевий етап об’єктивно неминучого конфлікту поміж двома націями, що жили на єдиній території. На погляд польського дослідника, Акція “Вісла” не мала ніякого зв’язку з трагічними подіями на Волині 1943 р. Крім того, для ліквідації УПА не було потреби депортувати мирне населення, а убивство генерала Кароля Сверчевського – це лише вигідний владі претекст. А.-Л. Сова вважає, що мотиви та задум здійснити переселення українців були польські, а Москва лише про нього знала та погодилася. Неясним залишається питання, чому Радянський Союз не погодився на повне переселення українців у 1944-1946 рр. та чому не були депортовані білоруси.
Я. Сирник представив “Українське бачення Акції “Вісла””. Автор історії УСКТ запропонував типологію цього бачення: індивідуальне, організаційно-структурне та наукове. На його погляд, серед українців канонічною нині є думка про те, що депортація 1947 р. становила елемент міжнаціональної політики польської держави, яка застосувала щодо власних громадян української національності принцип збірної відповідальності й насильство. Крім цього, існує згода щодо того, що Акція “Вісла” не є одноразовою подією, а довготривалим процесом, який триває також нині, поглиблюючись за принципом розривання зв’язків усередині. Існує також польський погляд на Акцію “Вісла”, відмінний від українського, оскільки він мотивований іншою національною приналежністю його носіїв, отож у ньому немає, наприклад, аспекту мартирології.
Я. Сирник, подібно як А.-Л. Сова, наголосив, що основним “єднальним” фактором поміж цими двома поглядами є збірник документів, який зредаґував ще 1993 р. Євген Місило. М. Іваник ще більше поширив бачення Акції “Вісла”, оскільки говорив про реакції західної преси на польсько-український конфлікт в 1944-1947 рр. Гість з Торонто цитував статті таких американських прес-видань, як “The Sun”, “Chicago Daily Tribune”, “The Washington Post”, “New York Times”, “Ameriсa”, а також канадських і німецьких. Він констатував, що європейська преса ретельніше передавала хід та суть конфлікту в південно-східній Польщі, хоч дуже часто ула примушена посилатися на польські прес-аґентства та урядові повідомлення. Некорисним було і те, що значна кількість кореспондентів зі США дотримувалася прокомуністичних симпатій. Вісті з німецької преси про перехід з Польщі відділів УПА Чехословаччиною в Західну Німеччину вплинули, між іншим, на зацікавлення ними американців.
Р. Дрозд наблизив проблематику заходів за засудження Акції “Вісла” в Польщі. Доповідач ствердив, що попри заяви Сенату РП з 1991 р. та президентів Польщі не відбулося повне засудження цього злочину. Отож у працях польських істориків та свідомості політиків Акція “Вісла” не була тоталітарним вирішенням українського питання державою, а заходом, спрямованим на ліквідацію УПА. Причому вона функціонує в широкому контексті польсько-українських відносин в роки ІІ Світової війни, наприклад, убивання українцями поляків на Волині. Унаслідок цього вважається політично правильним кроком. У польському політикумі, де величезний вплив мають праві сили, існує сподівання, що українська держава засудить події на Волині. Р. Дрозд відзначив парадокс, що польський комунізм засуджується, але здійснений ним злочин щодо українців вважається єдиним можливим вирішенням українського питання в повоєнній Польщі. Крім цього, політики дотримуються погляду про фінансову неспроможність польської держави матеріально та юридично відшкодувати потерпілим за наслідки депортації, тим більше, що вона є лише складовою багатьох ревіндикаційних і реприватизаційних проблем Польщі.
У ході дискусії після виступів Мирослав Чех доповнив міркування Дрозда ствердженням, що в 90-ті роки серед польських політиків існувало розуміння проблеми Акції “Вісла”. Однак засудження її не мало місця, тому що це питання вирішувалося не на лінії контактів ОУП та політиків у Польщі, а на лінії міждержавних відносин Польщі та України. Натомість Петро Тима відзначив, що в Польщі панівним є нині погляд “досить каяття”, тобто, що полякам годі далі перепрошувати за історію та за вчинені іншим кривди, оскільки то самі поляки найбільше історично потерпіли.
Ці голоси, як і всю дискусію, підсумував проф. Володимир Мокрий ствердженням, що в Польщі повинно бути десь 250 тисяч українців, а їх є кілька разів менше, отож, безперечно, Акція “Вісла” таки триває.

“Наше слово” №21, 20 травня 2012 року {moscomment}