(гс) ■ ПОГЛЯДИ ■ 2009-07-02
Депутати Львівської обласної ради проголосували за звернення до президента Віктора Ющенка та МЗС України у справі засудження знищення військових поховань УПА в лісовому масиві гори Хрищатої на півдні Польщі. Депутати відзначили, що польська сторона не відповіла на заклики про недопущення акту неповаги військових поховань і вимагають їхнього відновлення та гідного вшанування на кошт польської сторони. Крім цього, львівська влада хоче провести у себе облік усіх пам’ятних знаків і демонтувати ті, які виявляться незаконними або антиукраїнськими, що може довести до усунення з польського меморіалу на Личаківському цвинтарі меча-щербця.
Виходить, що починається чергова війна за пам’ятники, хоч мало її не бути. Виявляється, що болісні сторінки українсько- польського минулого частіше призводять до напруги між двома народами, ніж до справжнього прими рення. Нагадаймо, що пам’ятник на Хрищатій був поставлений нелеґально, пізніше невідомі польські вандали його знищили. Прикро, що представники влади Львівщини вписуються в коло тих, хто безглуздо загострює польсько-українські взаємини. Щоб було справедливо, треба додати, що раніше свою лепту вклав сюди й секретар Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва Анджей Пшевозник, коли, говорячи про Хрищату, сказав, що не бачить підстав, щоб толерувати такі пам’ятні місця. Як згодом виявилося, першими на ті слова зареагували злочинці. Нині польська сторона повинна зробити все, щоб їх виявити і покарати на доказ того, що держава не дозволить нехтувати чиїмись почуттями.
В Україні теж не гномики осквернюють польські пам’ятники написами “смерть ляхам”, тому й тут потрібно адекватно реагувати. Було б найкраще, якби львівська влада, замість приймати подібні звернення, спільно з українськими ініціаторами первісного варіанту пам’ятника почала відповідні заходи з метою законного встановлення біля Хрищатої пам’ятного знаку на честь українських жертв. Напевно, треба буде позмагатися з бюрократією, можливо, й подолати неприхильність деяких чинників, але існування законно споруджених українських меморіалів у Польщі виразно показує, що цього можна досягнути.
Варто також працювати з українською і польською молоддю та розробити більше програм, під час реалізації яких вони спільно вивчатимуть складне минуле, працюватимуть при впорядкуванні чи відновленні могил. Може, після цього менше буде іґнорантів. При наявності доброї волі цього напевно вдасться досягнути і повинно обійтися без президента та МЗС…
“Наше слово” №27, 5 липня 2009 року {moscomment}
