ПОГЛЯДИ ■ №1, 2019-01-06

• 

На зламі грудня та січня весь християнський світ велично святкує Різдво Христове, яке переплітається з кінцем старого й початком нового року. Кожна особа ці святкові дні переживає у різний духовний спосіб, залежно від обряду та традиції, до якої належить, особистого стану та життєвих обставин. У цей час кольорові ялинки, прикраси на центральних площах і медійна реклама закликають усіх обмінюватися побажаннями, подарунками та робити один одному несподіванки. У літургійній перспективі різдвяний час належить до числа дванадцяти величних свят у церковному календарі, який встановлено на початку IV століття на згадку народження Ісуса Христа у Вифлеємі, про що свідчать проповіді отців церкви – Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Нісського, Іоана Золотоустого. Віруючі східної традиції Різдво Христове відзначають 7 січня за григоріанським календарем, що відповідає 25 грудня за юліанським. Тому в польських реаліях, де більшість населення – це латинники, чимало греко-католиків та православних святкують в особливий спосіб: 25 грудня – Різдво й 1 січня – Новий рік за новим стилем, а 7 січня – Різдво та 14 січня – Новий рік за старим стилем. До початку ХХ ст. державні установи по всьому світі перейшли на григоріанський календар, але деякі східні церковні спільноти й надалі відзначають церковні свята за юліанським календарем, вважаючи його рідним, який допомагає берегти ідентичність. Таким чином виникла практика подвійного відліку з різницею в 13 днів. Для одних такий стан став уже природнім, в інших викликає невдоволення й почуття роздвоєння та дискомфорту, а деякі готові принципово захищати його.

Щоб не зациклюватися на календарних питаннях, корисним, мабуть, буде поміркувати, яке значення мають різдвяні свята в духовній перспективі. Спочатку варто звернути увагу на те, що в цьому святі ми не відзначаємо точну дату народження Спасителя, а вшановуємо саму подію, бо хоч історичність особи Ісуса є незаперечна, дата його народження певною мірою умовна. Роздумуючи над актуальністю Різдва для кожного, зокрема, незалежно від календарної чи обрядової приналежності, потрібно поставити собі питання, який вплив має особа Ісуса Христа на переоцінку нашого мислення та спосіб буття? Ким він є для нас? Саме Різдво Христове – це об’явлення Бога в особі Ісуса, це народження особистості, сповненої безкорисливою любов’ю, непохитною вірою, життєвою мудрістю, душевним миром, прощенням і надприроднім світлом.

Тому готуючись до урочистого відзначення свята, варто пам’ятати, що його суттю не є збереження чудових народних традицій, колядок, щедрівок, багате застілля, а перш за все – позитивне налаштування думок і почуттів до життя, рідних та ближніх. Святкування – це нагода, щоб стати учасниками благодаті, яка об’являється в особі Ісуса, та усвідомити наново, якою всеохоплюючою є його доброта, якщо він будучи багатим, став бідним, будучи всемогутнім, став для нас смиренним (2 Kop. 8, 9). Людина не спроможна сама побачити сутність Бога, який є в недосяжному вимірі буття. Ісус, перебуваючи у віковічній єдності з Небесним Отцем та діючи з його волі, відкриває нам божественний світ у людському вимірі. Тому роздумуючи над тим, що відбувалося в його житті, починаючи з народження у Вифлеємі, ми маємо змогу відчути та наблизитися до безсмертя. Все його життя від зачаття аж до хресної смерті, воскресіння та зшестя Духа вказує на таємне, але впевнене діяння сили Всевишнього, яка отінювала його. У Різдві неосяжне, небесне буття об’являється в людській природі Ісуса Христа, Спасителя та Господа. Святкування цих подій, робить їх актуальними та дає можливість пережити вічне в теперішньому, а реальну й ніжну близькість Всевишнього відчути в буденних справах. Обставини та весь контекст народження Ісуса стають нагодою для переоцінки поведінки та способу буття. Не йдеться лише про зовнішність, але й про здатність засвоїти його спосіб мислення. В ньому і через нього Невидимий робить себе доступним, показуючи, як одвічна благодать, народившись у вертепі, після життя, сповненого доброти, дає себе розіп’ясти, воскресає та возноситься на небеса. Глибинне, особисте святкування Різдва допомагає уподібнитися до праобразу, в якому людське єднається з божественним в одній особі. Немає Різдва латинського та візантійського, за юліанським або григоріанським календарем, є одне й те саме святкування об’явлення божества в народженні Ісуса Христа. Літургійно-обрядове відзначення події з минулого в різних традиціях схиляє та спонукає нас до того, щоб шукати спільність у різних підходах. Молитовне єднання в різдвяному очікуванні на прихід спасительної сили, незалежно від дати, створює нагоду побачити таїнственне діяння Бога в історичній перспективі. Для багатьох Христос залишається невідомим і невпізнаним, оскільки в минулому у Вифлеємі лише пастухи та мудреці з далекого краю, разом із ангелами вийшли йому назустріч. Нині Богоявлення збувається також тихо й непомітно, коли раптом виявляється, що щира, усильна молитва була почута та сила з висоти торкнулася тлінної немочі. Осмислюючи народження Ісуса, можемо побачити, як Всемогутній, незалежно від часу, конфесійної приналежності й обставин, втручається в хід життєвих миттєвостей, роблячи невіруючих віруючими, грішних святими. Святкування Різдва впродовж віків у різних обрядах поєднувало народні звичаї та традиції з глибоким духовно-молитовним розумінням і переживанням воплочення. Відзначаючи ці величні дні, варто пам’ятати, що найкращою прикрасою для наших домівок будуть не лише гарні ялинки й пишні столи. Спільна вечеря, незалежно від календаря, стане дійсно Святою, коли зможемо зібратися разом, примирені та об’єднані. Справжнє свято – це освячення душі, щирі вітання, відвідування самотніх і потребуючих, пам’ять про тих, кого поряд немає, – усе це творить атмосферу неповторного, особливого дива, яке спонукає до плекання відвічних, універсальних цінностей, безкорисливого й жертовного служіння та любові.

Нехай у різдвяний час прозвучать в глибині єства привітальні слова Господнього ангела: «Не лякайтесь, бо ось я благовіщу вам велику радість…», Бог не залишив Вас самотніми, на поталу долі, але прийшовши з небес, спасе свій люд і потішить усіх, як співаємо в коляді. Тому Різдво Христове – не разова історична подія, а неустанне зшестя божественного в людське, щоб земне піднести до небес. Нехай у цей благословенний час Предвічний прийде та отінить усіх теплом свого милосердя, зцілить рани, забере страх перед викликами й дарує однодумність серед різноманітних точок зору.

Поділитися: