Петро Андрусечко ■ УКРАЇНА ■ 2009-05-21
У Празі 7 травня відбувся саміт “Східного партнерства” з участю лідерів країн Євросоюзу та держав-партнерів, яким адресована програма. “Східне партнерство” – польсько-шведська ініціатива, призначена Азербайджану, Білорусі (умовно), Вірменії, Грузії, Молдові та Україні. В основному ініціатива мала на меті покращити відносини між шістьма державами та ЄС. У грудні минулого року Рада Європи прийняла цю програму, а 20 березня цього року країни ЄС затвердили політику “Східного партнерства” та виділили фінанси на її реалізацію у сумі 600 млн. євро на період 2009-2013 років.
Оцінюють “Східне партнерство” неоднозначно. Сам, зрештою, саміт у Празі показав різне ставлення окремих країн ЄС до цієї ініціативи. З “великих” лідерів західних держав з’явилася лише Анґела Меркель. На саміті не показалися прем’єри ані Іспанії, ані Великобританії чи Італії. Не побачили ми також президента Франції Ніколя Саркозі. Щоправда, не можна назвати празький саміт провалом, як писали про нього деякі медіа, однак список присутніх наводить на думку, що не всі країни ЄС трактують ініціативу як пріоритетну для ЄС. Тому може скластися враження, що ця програма, у певному сенсі, своєрідна премія для шести країн, яким вона адресована.
Що означає “Східне партнерство” для України? На думку критиків, ця ініціатива не дає чіткої перспективи членства України в ЄС. Колишній міністр закордонних справ України вказує, що цілі, які містяться в документі, не представляють нічого нового для України. До того ж сам бюджет відносно невеликий, якщо взяти до уваги, що 600 млн. призначені для шести (!) держав на чотири роки. Як підкреслює Борис Тарасюк, одна лише Туреччина отримує стільки протягом одного року. Григорій Перепелиця – директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії, підкреслює однак: “Це невеликі гроші, але вони запропоновані, це вже не абстрактна політика, а фінанси, за які реалізовуватимуть конкретні проекти”. Перепелиця вважає, що хоча “Східне партнерство” не дає перспективи членства в ЄС, то принаймні якоюсь мірою її наближує. На його думку позитивним є те, що польсько-шведська ініціатива врахувала особливості і специфіку України, чого не давала попередня Європейська політика сусідства (ЄПС). Схожа позиція в іншого українського експерта – Олександра Чалого з Центру Разумкова. На його думку, ключовим позитивом є власне диференціація підходу. По перше, в плані виділення групи країн Східної Європи, а подруге – різного підходу до окремих країн із самої шістки, яким адресована ініціатива. Іншими словами, на кожну з держав приготують окремий набір інструментів, який дозволить враховувати не лише інтереси ЄС, а й власне окремих країн, яким адресована програма.
Попередня Європейська політика сусідства вкидала Україну до одного мішка з усіма сусідами ЄС. Такий підхід критикували в Україні. Це призвело до того, що фактично Україна не бачила мети в участі в такій політиці, оскільки ЄПС жодним чином не враховувала інтересів України та її специфіки. Цього разу Київ прийняв нову ініціативу й залучився до неї попри брак перспективи членства. Однак, як підкреслюють українські експерти, які бачать позитивні сторони ініціативи, в українських політичних колах помітне певне розчарування. Адже первинна польсько-шведська ініціатива була більш амбітна, а в кінцевому результаті інші країни ЄС обмежили її. Тим не менше, головні засади залишилися. Для України це двосторонній вимір, у якому суттєву роль відіграють Угода про асоціацію, економічна інтеґрація, питання мобільності й безпеки (міґрація, притулок, управління кордонами, боротьба з корупцією та організованою злочинністю, візова лібералізація), енергетична безпека (поставка й транзит) та підтримка економічного й соціального розвитку. А також багатосторонній вимір, який включає чотири тематичні платформи: демократія належного управління і стабільності, економічна інтеґрація і конвергенція з політиками ЄС, енергетична безпека та контакти між людьми.
Як завжди у випадку закордонної політики України в контексті її зближення з Заходом на обрії появляється Росія. Москва неґативно ставиться до “Східного партнерства”. На її думку, програма призведе до зміцнення впливів Заходу на просторі, який Росія вважає своєю зоною впливу. Що цікаво, раніше Москва не мала нічого проти інтеґрації України з ЄС, що можна пояснити лише неможливістю реалізації такої мети. Однак якщо перспектива членства України в ЄС стала б реальністю, можна очікувати також критичну реакцію Росії.
Говорячи про “Східне партнерство”, слід підкреслити, що воно може принести Україні додатковий інструмент для реформування країни, а також для поглиблення співпраці з ЄС. І попри те, що наразі не йдеться про перспективи членства України в ЄС, використання нових можливостей може таку перспективу наблизити. Що також приведе до зменшення опору тих членів ЄС, які висловлюються наразі проти членства України в ЄС. Зрозуміло, що в диференційованому підході, який пропонує “Східне партнерство”, Україна отримує шанс стати лідером у групі країн, яким адресована ця ініціатива. Тим більше, що Україна з усіх держав колишнього СРСР (не враховуючи Прибалтики) зробила найбільше в плані інтеґрації з ЄС.
Наразі у зближенні України з ЄС найважливішим для Києва є підписання Угоди про асоціацію. Однак проблема з підписанням документа виникає через різні підходи до неї з боку України та ЄС. Україна прагне, щоб угода пришвидшила перехід на вищий рівень її інтеґрації з ЄС. Але Євросоюз трактує її як звичайну угоду про співпрацю. Це, очевидно, виникає зі згаданих вище побоювань ЄС перед вимальовуванням перспективи членства України в євроспільноті. Крім Угоди про асоціацію, для Києва важливим інструментом є створення зони вільної торгівлі з ЄС та пом’якшення візового режиму для громадян України, а в перспективі – його скасування. Наразі питання віз до ЄС є особливо клопітливим для мешканців України.
“Східне партнерство” не є засобом, який задовольняє українські амбіції, але може допомогти при реформуванні країни, приведенні її механізмів у відповідність з європейськими стандартами. Уже це буде мати позитивний вплив на українське суспільство. Слід також сказати, що “Східне партнерство” – це успіх польської дипломатії, яка при шведській допомозі могла нарешті втілити в життя декларовану підтримку проєвропейських прагнень України. Тим самим “адвокатство” Польщі, усупереч думкам скептиків, виявилося реальністю, а це дає шанси наступним польським ініціативам, які стосуються інтеґрації України з Заходом.
“Наше слово” №21, 24 травня 2009 року {moscomment}
