Ярослав Стех ■ ІСТОРІЯ ■ №24, 2015-06-13
Якщо глянути в недалеке минуле, серед численних українських жінок і дівчат – героїнь, які брали активну участь у визвольних змаганнях 40–50 рр. ХХ ст., одне з почесних і заслужених місць у нашій історії займає Олена Кліш-Лебедович. У статті командира УПА Степана Ґоляша «Мара» написано, що Олена народилася біля Сянока 31 березня 1915 р. У документах військового суду у Варшаві подається, що Олена народилася 31 березня 1917 р. в родині Вілліана і Катерини з дому Завадських, у Деффірінтте, штат Нью-Йорк (США).
Нам відомо, що Олена за освітою – вчителька. Це була енергійна, вродлива, розумна, патріотична й активна жінка. На початку ІІ Світової війни вона познайомилася з Адріаном Лебедовичем, провідним членом ОУН з Горайця Любачівського повіту, і вийшла за нього заміж. У їхній родині на світ прийшло двоє дітей. Коли Адріан перевозив зброю для підпілля, наткнувся на німецький патруль і в бойовій сутичці загинув. Згодом О. Лебедович вийшла заміж за Степана Ханаса, який теж загинув у рядах УПА. Вона стала місцевою культурно-освітньою діячкою та зв’язковою УПА.
Від початку створення УПА на Закерзонні Олена приєдналася до цього руху. Вона прийняла псевдонім «Звенислава» і почала виконувати освітньо-виховну та організаційну роботу серед українського жіноцтва. Потім належала до підпільної групи, яка займалася організуванням підпільних шпиталів УПА та підготовкою санітарно-лікарського персоналу до медичної обслуги. Переважно квартирувала в довіреної родини в Новому Селі на Любачівщині. Під час депортації українського населення на територію УРСР «Звенислава» провадила роз’яснювальну роботу серед населення, пояснювала, яка доля чекає всіх тих, хто погодиться на переселення до УРСР. Праця проходила під кличем «Та сторона мила для кожної людини, де мати родила, де похоронені наші діди і прадіди». Пізніше в підпіллі «Звенислава» була також відома під псевдонімом «Заграва». Діяльність «Заграви» у лавах УПА була багатогранною.
Нарівні з чоловіками
Крім підпільно-виховної праці на Закерзонні, вона переходила кордон з Україною, де виконувала дуже важливі і відповідальні завдання. Разом з воїнами УПА «Заграва» брала активну участь у бойових сутичках з польським реакційним підпіллям, німецькими окупантами, а згодом і совєтськими загарбниками. Як розповідають співучасники боїв, «Заграва» нарівні з чоловіками з високою партизанською гідністю проходила тяжкими дорогами тієї кривавої партизанської війни, через неймовірні випробування. Її маленькі діти часто залишалися під опікою чужих. Наділена оптимізмом, відвагою і мужністю, вона неодноразово говорила воякам: «Нам не треба випрошувати волю, нам волю треба здобувати у важкій боротьбі».
За вірність і героїзм «Заграву» у жовтні 1945 р. призначено зв’язковою крайового референта СБ Петра Федорова – «Дальнича» та крайового провідника ОУН Закерзоння Ярослава Старуха – «Стяга». Це було надзвичайно відповідальне завдання, яке вимагало конспірації, незвичайної інтеліґенції, спритності і рішучих реакцій у загрозливих моментах. У новій функції вона отримала документи на ім’я Ельжбета Бєлецька, тепер їй часто доводилося зі свого терену виїжджати поїздами до великих міст Польщі на різні контакти з відповідними підпільними співорганізаторами і перевозити важливі документи. Вона мала зв’язки і з закордонними дипломатами (володіла кількома мовами), передавала їм відповідні документи підпілля, за допомогою яких інформовано світ про напрямок боротьби українського підпілля УПА за волю України. У тих контактах вона отримувала різні інформації і цінні вказівки для проводу УПА. Це була винятково складна праця, яка стала її новим виміром патріотизму, стійкості, мужності, цим доводила світові непоборність прагнення нашого народу жити ідеалами справедливості серед суверенних народів Європи. Дуже часто виїжджала поїздами до Варшави, Кракова і Лодзі, особливо в суботні і недільні дні.
Нові завдання
Під час Акції «Вісла» 1947 р. ситуація вкрай ускладнилася. Міліція і Служба безпеки спаралізували контакти українського підпілля. У цій складній ситуації Провід УПА на Закерзонні послав «Ельжбету» на територію Ольштинського воєвідства, де вона мала завдання установити контакти з довіреними людьми, і там створити умови до переходу деяких частин УПА для продовження боротьби. Виконавши завдання, «Ельжбета» конспіративно повернулася на умовлене місце на Закерзоння і точно передала, в якій складній ситуації перебуває переселене українське населення на західних землях. Депортовані українці були розкинуті по дві-три родини в селі серед гущавини польського населення, при тому всі вони перебували під наглядом спецслужб. Після цього сумного звіту втомлена до краю «Ельжбета» заснула в бункері. Її пробудили крики, що долітали в криївку, яка була в засекреченому місці біля села Річиці Томашівського повіту. У ранні години 16 вересня 1947 р. криївку оточив відділ Війська польського спільно з силами безпеки і діяв блискавично. На цей час у бункері переховувався Петро Федорів зі своєю охороною, яка складалася з чотирьох осіб, а разом з ними була і зв’язкова О. Кліш-Лебедович. Поляки відчули, що підпільники не здадуться живими, зразу закидали криївку газовими ґранатами. П. Федорів та О. Лебедович устигли знищити документи і карту УПА. Охоронець на прізвисько «Кармелюк» спробував вирватися назовні, але його застрелили. «Смолій» і «Щигель» наклали на себе руки. Останній з охорони «Крет», а також «Дальнич» та Олена знепритомніли під впливом газу. Всю трійку взяли в полон, вони опритомніли щойно в тюрмі в Томашеві-Люблинському.
Після жорстоких знущань військовий трибунал виніс 14 квітня 1950 р. Олені Кліш-Лебедович вирок: за приналежність до ОУН та УПА – 15 років ув’язнення і 5 років позбавлення громадянських прав, за участь у боях – 5 років ув’язнення і 2 роки позбавлення прав, за участь у бою з Червоною армією винесено подвійний вирок – по 7 років неволі і 2 роки позбавлення громадянських прав, за бій у криївці 16 вересня 1947 р. – 10 років ув’язнення і 5 років позбавлення прав, за співпрацю з командирами УПА – 15 років позбавлення волі і 5 років позбавлення прав, за ім’я «Ельжбета Бєлецька» – два роки неволі, за спробу від’єднати українські етнічні землі від Польщі і приєднати їх до України – 15 років ув’язнення і 5 років позбавлення громадянських прав. Суд взяв до уваги, що Олена на той час була матір’ю двох дітей, проте цинічно їй присуджено 78 літ ув’язнення та 26 років позбавлення громадянських прав. Кару вона відбувала в найтяжчих тюрмах Польщі. Після 9-ти років ув’язнення скористалася з амністії і вийшла на волю.
Під наглядом
Коли повернулась до Перемишля, зразу почала старатися, щоб уряд Польщі повернув їй дітей, які перебували в державному сиротинці під наданими їм чужими іменами. Врешті Олені вдалося осягнути свою мету, діти повернулися до неї і вона почала працювати в перемиському шкільному гуртожитку. Крім того, приєдналася до праці в УСКТ, співала в хорі, що діяв при Народному домі. Була під стислим наглядом спецслужб Польщі. Дуже часто в її квартирі міліція проводила обшуки. Після довгих старань їй разом з дітьми дозволено 1969 р. виїхати до родини в Чикаґо (США). На еміґрації Олена жертовно працювала, щоб матеріально забезпечити дітей на новому місці життя. Вона брала участь в українських діаспорних організаціях, особливо у товаристві колишніх вояків УПА. Ця жінка справді з великою гідністю і любов’ю віддавала кожен день дітям і жила виключно з думкою про Україну.
Підірване здоров’я пережитими негодами в підпіллі, а особливо жорстокі роки перебування в неволі настільки ослабили цю героїчну жінку, що її фізичні сили занепали. О. Кліш-Лебедович померла 18 червня 1988 р. Вона в нашій пам’яті залишається назавжди символом героїчної когорти українських жінок, які Україну любили і люблять понад життя. Олена була зразковою постаттю серед героїчних українських жінок. ■
