Богдан Гук ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ 2011-08-12
{mosimage}
Mariusz Koper, Nazwy miejscowe gminy Lubycza Królewska. Historia-osadnictwo-język, Lubycza Królewska 2009, 149 с.
Gmina Lubycza Królewska. Pogranicze geograficzno-kulturowe, Lubycza Królewska-Jakubów 2010, 151 с.
Видавнича діяльність у ґміні Любича-Королівська – одній з історично найцікавіших та культурно найбагатших на українсько-польському пограниччі, – почалася нещодавно, проте принесла вже дві видавничі ініціативи, варті уваги також українського читача. Перша – це надруковані 2009 р. “Місцеві назви ґміни Любича-Королівська. Історія, поселення, мова” (в ориґіналі: “Nazwy miejscowe gminy Lubycza Królewska. Historia-osadnictwo-język”). Автором книжки є молодий науковець, мовознавець Люблинського католицького університету, любичанин Маріуш Копер.
Автор опрацював сучасну та офіційну сторону питання, наводячи й аналізуючи етимологію 24 назв населених пунктів: Гребенне, Гута-Любицька, Князі, Корні, Любича-Королівська, Лозова, Махнів-Новий, Махнів-Старий, Мости-Малі, Мислятин, Новосілки-Кардинальські, Потоки, Руда-Журавецька, Руда-Журавецька-Осада, Селиська, Шаленик, Тенетиська, Вербиця, Затила, Затила-Осада, Журавці, Журавці-Осада Диби, Диниська-Нові (правопис – за В. Кубійовичем). При кожній назві – невеликий історичний екскурс у минуле населеного пункту. Автор досить щасливо вийшов з ситуації, з якої не так вдало виходять ті, хто бажає однозначно національно приписати історію цієї території в Х-ХІ ст.: він навів погляд авторитетних дослідників про те, що тоді виразне означення тодішніх етнічних меж, як і етнічної приналежності населення, не є однозначно можливе. Правда, у деяких місцях М. Копер не зміг збудувати такого ж об’єктивного наративу – і тому написав на стор. 20, що по смерті Юрія-Болеслава Тройденовича “на майже три сторіччя ці землі повернулися до польської держави; після затяжних боїв їх завоював король Казимир Великий 1366 р.”. Автор забув, що землі не можуть ходити – тому вони не вертаються, а їх забирає той, хто політично сильніший. Навіть якщо західні землі Галицько-Волинського князівства і мали “повернутися” до Польщі самі – то навіщо ж королеві довелося за них воювати?..
З точки зору міжнаціональної культури не досить коректним є погляд, що в ХІХ ст. Любичею-Королівською “майже повністю заволоділо населення юдейського віросповідання”. Слово “заволоділо” свідчить про конфлікт, а тимчасом від жидів ніхто Любичі не захищав – вони самі створили собі найкращі умови для того, щоб стати найчисленнішою та найбільш впливовою групою населення. Якщо хтось думав чи думає, що це сталося внаслідок “наступу”, то вважає також, що існує якась – нібито природна – національна власність на землю. Зрештою невідомо, чию оборону від жидів Копер мав на увазі: польську чи українську? Але так чи інакше подібну формулу можна класифікувати як націоналістичну.
Однак автор до націоналістів не належить – це показують усі інші фраґменти його мовознавчого та історичного амплуа. Наприклад, УПА не стала бандою та жодною ватагою смерті, а це нині в польських крає-знавчих виданнях рідкість – адже фіґурування УПА піднімає видавничий і читацький рейтинґ та мало хто не намагається цієї ситуації використовувати. М. Копер безпристрасно описав, наприклад, наступ відділів УПА на полк піхоти Війська польського в Любичі-Королівській та околиці вночі проти 9 жовтня 1946 р.
Ще краще молодий автор проявив себе з етимологічного погляду. Його аналізи походження назв населених пунктів Любицької ґміни враховують польський та український варіанти кожної з них. Крім цього, він так само ретельно шукає історичного мовознавчого матеріалу для кожної з одиниць, хоча, що цілком зрозуміле, назв українських видань та мовознавчих праць у нього менше, ніж польських. Однак у бібліографії знайшлося місце для кількох українських видань, серед них – книжок про Вербицю чи праці І. Гука “Село над Солокією”, М. Коця “Село Вербиця” або збірника “Угнів та Угнівщина”.
Як М. Копер написав на 10 сторінці, він не аналізував тих назв, які сьогодні опинилися поза публічною сферою. Тимчасом якраз ці назви, знищені депортацією 1947 р., могли б бути чи не найбільш цікавими для науковця: вони є безповоротно втраченою спадщиною. Щоправда, його праця є піонерською, тож, можливо, що в наступному виданні з’явиться хоча б список назв сіл, присілків, лісових масивів чи піль, які мали б залишитися принаймні в ономастиці, бо решту знищила акція “Вісла”.
Автор “Місцевих назв ґміни Любича-Королівська” належить до послідовних дослідників (він опублікував свій ономастичний міні-словник після серії статей у місцевій пресі в 2005-2006 рр.). Слід сподіватися, що в наступному, набагато ширшому виданні його книжки, у змісті, поруч із польськими назвами, з’являться й українські, написані кирилицею або взагалі видання стане двомовним. Адже в Раві-Руській цю книжечку також радо б прочитали.
* * *
{mosimage}Друге любицьке видання – це “Любича-Королівська. Культурно-географічне пограниччя” (ориґінальний заголовок: “Lubyczа Królewska. Pogranicze geograficzno kulturowe”), видана 2010 р. Ця книжка має подарунковий, альбомний, а навіть “представницький” для ґміни характер: тверда обкладинка, повний колір, крейдовий папір тощо. Не змінився автор. Цим разом М. Копер став редактором тексту, який багато в чому перегукується з вищеописаним виданням. Проте не в усьому, тому що знято ономастичну інформацію, примітки, зменшено бібліографію, натомість збагачено історико-культурні відомості. З’явився розділ про сучасне життя ґміни Любича-Королівська, зокрема про контакти з сусідами з-за кордону. А на кінці – українськомовне та англомовне резюме змісту книжки. Таким чином, Любича-Королівська стає на шлях видавничої мультикультурності, в чому немалу заслугу має любичанин Маріуш Копер.
“Наше слово”, №33, 14 серпня 2011 року {moscomment}
Коментарі
Шукаю “сліди” (могилу) діда моєї дружини: Галич Василь. По розповідях її батька він проживав з сімєю в Любичі-Королівській. В 1939 чи 1940 р всіх чоловіків розстріляли біля села, жінок з дітьми-українців- виселили в Україну. Може вам щось відомо про це.Може знаєте куди звернутися для пошуку. Завчасно вдячний.