Анна Вінницька ■ ГРОМАДА ■ №40, 2014-10-05
Кілька тисяч прочан 21 вересня взяло участь у білобірських святкуваннях Різдва Пресвятої Богородиці, які очолив Вроцлавсько-Ґданський владика УГКЦ Володимир Ющак. За традицією, білобірські врочистості почалися вже в суботу. Спочатку було відкриття виставки ікон авторства дітей та молоді. Виставка – це результат занять з іконописання, які останніми роками під час канікул організовує греко-католицька парафія в Білому Борі. Увечері насамперед відправлялася панахида за загиблих на війні в Україні, а потім – Велика Вечірня з литією, яка вводить у молитовний характер свята. Звертаючись до присутніх на Великій Вечірні, кир Володимир Ющак нагадав про трагічні події в Україні. Останнім часом владика перебував у Львові на Синоді греко-католицьких єпископів.
«В’їжджаючи до Львова, ми побачили біля світлофорів кільканадцятилітніх хлопців, які збирали гроші на синю і жовту фарбу, щоб пізніше розмальовувати балюстради, бар’єри та автобусні зупинки. Так вони продемонструють свій патріотизм. (…) Пізніше ми побували у військовій лікарні, де відвідали хлопців, поранених у зоні АТО. Лише в цій лікарні було їх біля 200. До сьогодні в пам’яті залишився мені образ старенького дідуся із Сум, який стояв перед входом до реанімаційного блоку. Він просив нас помолитися за онука, який був тяжко поранений в зоні АТО і лежить зараз в комі», – сказав кир Володимир.
У синоді брав участь також священик, відповідальний за капеланів у зоні АТО. Він привіз на синод молитовник, у який поцілив обламок від кулі. Всі присутні в церкві усвідомлювали жорстокість війни і водночас відчували біль за тисячі жертв в Україні. Ще рік тому ніхто не сподівався, що прийде такий час, коли буде потрібно брати на себе відповідальність, яка коштує не лише гроші та здоров’я, але, насамперед, життя. Дуже часто молоді люди йдуть захищати свою Батьківщину і вже не повертаються додому… А те, що їм наказує віддавати своє життя, називається ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ за Україну.
«Таку відповідальність за спасіння людства взяла на себе Пресвята Богородиця, – підкреслив владика Володимир. – Ми живемо в іншій реальності, ніж живуть люди в Україні, але також і на кожному з нас спочиває відповідальність за Церкву, народ, його майбутнє тут на поселенні. Саме ця відповідальність кожного року спонукує тисячі паломників їхати до Білого Бору, щоб просити заступництва перед іконою Богородиці „Мати скитальців”. Цього року тисячі паломників просили заступництва не лише за свою родину, але й за український народ, за Україну».
Ще більш молитовний характер свята підкреслили гості з Білостока – квартет «Ensemble QuattroVoce», у виконанні якого прозвучали твори Максима Березовського.
«Ми бачили очі слухачів, наповнені сльозами, відчували неймовірний клімат цієї церкви – усе вплинуло на те, що співалося нам просто чудово. Ми щасливі, що змогли тут співати, оскільки святиня просто прекрасна. Думаю, що це один з кращих наших концертів», – з захопленням сказала Марта Врублевська. Справді, присутні заглибилися в їхній спів, немов у молитву. Міцні голоси захоплювали своїм звучанням, а ідеальне виконання творів М. Березовського просто вражало. Чотири потужні голоси і церковна акустика давали відчуття хору. У квартеті сходяться три християнські традиції: греко-католицька, римо-католицька і православна.
«Підляшшя – це багатокультурний та багаторелігійний регіон. І хай так буде далі. Згадані релігії співіснують дуже екуменічно та дуже приязно, тому мені, як римо-католикові, дуже приємно співати церковну музику. Я спеціалізувався на костельній музиці і професійно займаюся грою на органах у римо-католицькому костелі, але музика церковна близька моєму серцю тому, що я виростав у цій релігії», – каже Пшемислав Кумер. Квартет зцілює українець Павло Пецушок, який не скривав свого захоплення білобірською церквою.
«Атмосфера і клімат церкви проекту Юрія Новосільського просто неймовірні!» – зізнався П. Пецушок.
А вже під час недільних святкувань зі словом Божим до прочан звернувся владика Євген Попович, єпископ-помічник Перемисько-Варшавської архиєпархії УГКЦ, який закликав «бути у своїй родині сильними Богом». Владика подякував усім тим, які вистояли і не боялися зберігати українства – нашим батькам та дідусям, водночас усвідомлюючи факт, що дальша доля українців на поселенні залежить уже від молодшого покоління. Подібно і в Україні: сьогодні молоде покоління не хоче жити в ярмі та тюрмі. Досвідчивши свободи, молодь хоче закріплювати її на своїй рідній землі. Владика закликав молодь захищати Батьківщину, Церкву і народ на тих самих фундаментах, на яких свою тотожність будували наші батьки: на живій вірі та Божому слові, оскільки це була їх сила, завдяки якій вони вистояли. ■
