(пл) ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ №23, 2015-06-07
«Ставлення Донбасу до України можна порівняти до чоловіка та жінки. Цей чоловік її не кохає, але мусить з нею жити», – говорить письменник Олексій Чупа. Українець разом із силезцем Радославом Коберським у середині травня у Варшаві дискутували про тотожність і ментальність реґіонів, з яких вони родом.
Український Донбас та польська Верхня Силезія – це два промислово-шахтарські реґіони. Але зараз їх долі різні, бо коли Донбас є охоплений зоною воєнних дій, то Силезія завдяки європейським дотаціям пробує модернізуватися, розвиватись. І все ж, як виявила дискусія, тотожність та ментальність жителів цих шахтарських реґіонів – подібні.
– Жителі Донбасу горді з того, де живуть та тим, ким є, бо Донбас – це їх дім. Проте вони живуть у закритому світі. Напевно ще більше їх упевнює у своєму закритті ситуація, яку бачать навколо себе, – заявив О. Чупа, український прозаїк, який з приводу війни залишив свою рідну Макіївку (Донецька область). – З іншого боку, ці люди не хочуть бути креативними. Їм добре живеться за якимись встановленими правилами, коли хтось має над ними нагляд. Тепер, як є війна, тим більш ніхто не бачить сенсу, щоб міняти щось у своєму житті.
Коли говорити про Верхню Силезію, цей реґіон у довоєнний час мав статус автономії.
Сьогодні радше ніхто не хоче відокремлення Силезії від Польщі, однак Рух автономії Силезії (RAŚ), який є позапартійним товариством, постулює про повернення довоєнної автономії для Верхньої Силезії в новітній формулі. Вона мала б полягати у функціонуванні сильного автономічного воєвідства, яке було б фінансово незалежне від центральної влади і само вирішувало б свої справи. Пригадаймо, що за останнім переписом населення 2011 р., загалом 847 тис. громадян Польщі задекларувало себе силезцями. Як зазначив у ході зустрічі польський письменник Р. Коберський, гордість силезців перекладається на те, що вони закриваються у своєму середовищі.
– У нас існує поділ на місцевих та решту. Часто гордість мешканців Силезії приводить до ситуації, що не впускають у своє середовище чужих. Треба зазначити, що інколи це є навіть аґресивна гордість, особливо у відношенні до Варшави, через політику якої вважаються покривдженими, – ствердив польський письменник, родом з Хожова – гірничого міста в Силезії.
Аспектом, який впливає на таке (а не інше) ставлення до Варшави, є стан польського гірництва, бо як відомо, Силезія живе з добування вугілля. Пригадаймо тільки останні місяці, коли плани заходів щодо жорстокої економії і скорочення заробітної плати шахтарів у шахтах Ястшембської вугільної компанії в Польщі викликали протести цього гірничого реґіону. Проте подібну зневіру до своєї держави відчувають у Донбасі.
– Ставлення Донбасу до України можна порівняти до чоловіка і жінки. Цей чоловік її не кохає, але мусть з нею жити. Цей чоловік працює кільканадцять годин на день у фабриці, а коли вже верне до хати, жінка має до нього претензії, – характеризував ставлення мешканців Донбасу до Києва О. Чупа.
– Таке відношення до Києва було навіть тоді, коли при владі були донецькі. Ніхто в нас ніколи не говорив, що це західна Україна чи Львів є паразитом, бо для нас це досить відлеглий реґіон. У нас завжди говорили, що це Київ нас тисне, а сам нічого не робить!
За словами українського письменника, таке відношення до Києва мають і самі жителі Донбасу, які пішли добровольцями в українські батальйони.
– Ці бійці інколи досі не розуміють, про що йдеться Києву в цій війні. Хотіли б почути про якісь конкретні рішення щодо ситуації Донбасу, з якого вони родом. Це їх призводить до песимізму, а навіть цинізму, – заявив на зустрічі
О. Чупа.
