(гс) ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №10, 2014-03-09
«Поляки та українці: важкий діалог», упорядник – Іза Хруслінська у співпраці з Андрієм Павлишиним, Дух і Літера, Київ, 2012 р., с. 260.
Такі постаті, як Яцек Куронь та його погляд на світ, ніколи не повинні зникнути з польсько-українського простору. Хоч завжди життя таких людей обривається надто рано, їхні думки, на щастя, зберігаються, зокрема в книжках. Однією з них є публікація «Поляки та українці: важкий діалог», присвячена Я. Куроню, без якого два народи живуть уже десять років. Видання побачило світ 2012 р. в українському перекладі, що повинно приваблювати представників нашої громади ще більше.
В сучасному світі, який розвивається неймовірно швидко й часом у непередбачуваному напрямку, варто мати якісь непохитні опори. Для Куроня ними були справедливість, діалог та пошана до інших. Куди б не докотився наш світ, такі цінності завжди залишаться актуальними. Хто цікавився поглядами Я. Куроня на польсько-українські відносини, нічого нового в книжці радше не знайде. Але читаючи її, зможе пригадати фундаментальні речі. Однак видання стане в пригоді молодому поколінню і послужить вступом до пізнання не лише постаті Я. Куроня, але й цінностей, на яких слід будувати спільне майбутнє українців і поляків. Чому це варто робити саме на постулатах цієї особистості, у вступному слові чітко пояснює головний редактор «Газети виборчої» Адам Міхнік: «Яцек Куронь, син Львівської землі, вважав польсько-українське примирення однією з цілей своєї публічної діяльності. Саме з цієї перспективи він говорив про операцію «Вісла», про УПА, про цвинтар Орлят у Львові, про польсько-українські конфлікти, про право української нації на вагому історичну пам’ять. І повторював, що слід спершу підбити баланс власного національного сумління, а не скрушно битися в чужі груди». Справді, для християн, ким є більшість поляків та українців, такий підхід не повинен бути чимось особливим. Але проблема в тому, що сьогоднішнє телебачення й інші засоби комунікації і формулювання громадської думки таких слів майже не вживають або роблять це дуже рідко.
Книжка побудована на особистих спогадах Я. Куроня з дитинства у багатонаціональному Львові, записах офіційних виступів, статтях та інтерв’ю. Таким чином можна ознайомитися з його поглядами на модель співіснування між різними націями в Польщі, міждержавні відносини, Акцію «Вісла», питання трагедії на Волині, шлях до польсько-українського примирення тощо. Видання закінчується хронікою життя Я. Куроня, де відзначається, що він уже в 70-ті роки у своїй публіцистиці наголошував на праві України на незалежність. Також тоді він постійно заохочував польську опозицію до тісних відносин із сусідами. «Суверенітет України, Білорусі та Литви – це програми боротьби за суверенність Польщі, бо ці країни є не екзотичними, а реальними її союзниками. Для політичної опозиції в Польщі така думка повинна стати директивою до дій», – писав Я. Куронь 1974 р. Водночас він постійно повторював, що зближення з одними націями ніколи не повинно бути спрямоване проти інших націй. У цю схему Куронь також вписував Росію. Скільки б вона, особливо у сьогоднішні часи, не давала приводів для неґативного ставлення, варто дотримуватися постулатів Куроня про те, що «побудова польсько-українського зближення з антиросійською програмою закінчиться лихом для всіх нас». Безцінними є погляди Куроня на польсько-українські відносини. Поляк, який невтомно наголошує на потребі зрозуміти позицію української сторони, особливо у найвищих питаннях, це й досі рідкість.
Я. Куронь завжди влучно потрапляв у наші спільні споконвічні промахи. Наприклад, 2002 р. на семінарі у Львові про польсько-українські стосунки він звернув увагу на те, що зі зростанням патріотизму обох націй почала також зростати ненависть між ними. Поляки та українці почали воювати, бо не сприймали факту, що одна земля може бути спільною малою батьківщиною. Він згадував твір «Рота» Марії Конопницької, яка писала: «Фортецею нам стане кожен поріг». Куронь це питання бачив зовсім по-іншому: «Поріг існує для того, щоб сусіди на ньому посиділи, випили, поговорили про врожай, про весілля (…)». Це ніби банально, але так часто сьогодні майже недосяжно.
Я. Куронь ніколи не сумнівався в тому, що шлях до польсько-українського примирення буде довготривалим і важким. Водночас він постійно заохочував до таких зусиль і усування можливих перешкод. Минулого року ми вкотре стали свідками того, як легко розпалити між поляками та українцями конфлікт навколо місць увічнень пам’яті в обох державах. Оскільки це не новинка у взаємних відносинах, то і Куроневі доводилося говорити про ці справи. Він однозначно виступав проти спрощених варіантів, наприклад, перенесення з території України останків поляків до Польщі, і навпаки – українців до України: «Люди, які міркують таким чином, не усвідомлюють, що кожний перенесений цвинтар відразу стане пам’ятником ненависті», – сказав Я. Куронь в інтерв’ю з Павлом Смоленським, яке увійшло до книжки «Поляки та українці…». Можливо, загострень між сусідами у зв’язку з минулим було б значно менше, якби по двох боках кордону люди не забували, про що Куронь далі говорив у цьому інтерв’ю: «Поміж поляками та українцями немає простого для визначення й описання зв’язку між катами й жертвами, надто часто і надто охоче ми мінялися ролями»…
