Анастасія Канарська ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГДЯДИ ■ №48, 2013-12-01
Євгенія Турчин, Словник села Тилич на Лемківщині, Львів, Українська академія друкарства, 2011, 384 с.
«Якби ти знав, як много важить слово», – писав Іван Франко. А народна мудрість говорить: «слово – не горобець, вилетить – не впіймаєш», «удар забувається, а слово пам’ятається». Кажуть, що словом можна морально вбити й воскресити. Ще люди часто повторюють: не вір словам. І стверджують, що слово є тільки порожнім звуком та відрізняється від діла. Вірять, що можна порозумітися без слів. поза тим вимовлене не лише оживляє для нас навколишній світ, який набуває барв і рис, але й несе енергетичний заряд, якісь глибинні коди, єднає нас зі світом, з якого ми вийшли. Відсилає в пам’яті до якихось мікросвітів, де звучать такі теплі й глибокі за змістом слова з родинного вжитку, змушує в іншомовному середовищі говорити своєю мовою в моменти найбільшого емоційного потрясіння чи піднесення. І тому так добре на душі стає, коли для дітей, де б вони не народилися, все оживає їх рідним словом завдяки батькам.
Для Євгенії Турчин, уродженки села Тилича Новосанчівського повіту Краківського воєвідства в Польщі, написання мовознавчої праці «Словник села Тилич на Лемківщині» було справою всього її життя й, напевно, якби вона не проробила цієї колосальної праці, увесь інший її науковий доробок разом (а це: дисертація на тему «Лексика харчування у східнополіських українських говірках», низка наукових праць, серед яких монографія «Назви їжі на Східному Поліссі» та «Атлас лексики харчування в українських східнополіських говірках», участь у підготовці «Атласу української мови», «3агальнослов’янського лінгвістичного атласу» та «Лінгвістичного атласу Європи», упорядкування та підготовка до друку «Короткого словника лемківських говірок» Петра Пиртея, укладання «Українсько-російського словника наукової термінології») не мав би для неї такого значення, як ця книжка.
«Словник села Тилич на Лемківщині» побачив світ в Українській академії друкарства у Львові 2011 р. Як зазначається в анотації до книжки, в ньому «репрезентовано типову лемківську говірку станом на другу половину XIX ст. – середину XX ст., представлено достовірний, фахово опрацьований лексичний матеріал, пов’язаний з широким колом понять традиційної матеріальної та духовної культури лемків. Увазі читача запропоновано розвідки з історії та географії села, а також карту його заселення, люб’язно надані авторові лемками з с. Тилича, переселеними в Україну внаслідок Другої світової війни. Праця орієнтована на мовознавців, етнологів, фольклористів, а також найширше коло читачів». На нещодавній презентації цієї мовознавчої публікації у Львівській обласній універсальній науковій бібліотеці зібралося ґроно людей, які, живучи у Львові, не забувають про своє лемківське походження. Книжка скоріше була приводом зустрітись у такому майже родинному теплому колі. Серед тих, хто виступив, були доктор філологічних наук Юрій Садловський, кандидат філологічних наук Ольга Кровицька. Найдетальніше на аналізі самого видання зупинилася старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича Національної академії наук України, кандидат філологічних наук Ольга Кровицька, яка високо оцінила працю Є. Турчин, назвавши її скарбницею лемківського слова, адже в ній зібрані слова, фразеологізми, цікаві стійкі словосполучення, які відображають не тільки матеріальний, але й духовний світ лемків, які є дуже спорідненими з українським світом.
«Ця книжка може бути джерелом, об’єктом дослідження звичайного лінгвіста – лексиколога, фразеолога, синтаксиста, морфолога, граматиста, фонетиста. Всі рівні української мови тут представлені. І це свідчить про те, що лексикограф Є. Турчин робила це з дуже високою професійною підготовкою і з дуже високим фаховим рівнем. Книги такого формату є дуже потрібними, щоб зрозуміти не лише якесь лемківське слово, а й українське, бо навіть переглядаючи ремарки (жартівливе, вульгарне, іронічне), ми бачимо, що позначок з позитивною семантикою є набагато більше. І навіть є такі ремарки, яких я не бачила більше ніде й ніколи в словниках: поблажливо, співчутливо. Тобто ось власне ця позитивна семантика, цей лемківський настрій на доброзичливе, прихильне ставлення до світу, до навколишніх і до себе – це риси, що вказують на ментальні ознаки, які споріднюють лемків з Україною, з українським світом. Дехто вважає, що лемки є відгалуженням польського народу, інші кажуть, що це взагалі окремий народ, а тут ми через слово бачимо спільну ментальність, спільний напрямок думок, традиційне ставлення до людини, до природи, до оточення», – зазначила О. Кровицька. ■
