Наталя Кравчук ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ 2010-08-05
{mosimage}
Український літературний провулок, т. 9/2009. Люблин: Товариство любителів скансену матеріальної культури Холмщини та Підляшшя в Голі, 2009, 396 с.
“Український літературний провулок” повний текстів, присвячених ювілеям його перших творців та популяризаторів рідної землі й культури, які особисто щось вносять до скарбниці українського життя в Польщі. Редакційна рада збірника звертає увагу насамперед на річниці народних поетів Підляшшя: Василя Альбічука, Івана Киризюка, Степана Сидорука та Марії Сарнацької, провідним лейтмотивом творчості яких є відвічний краєвид, де видно рідну хату, власне обійстя, церкву та цвинтар – основні координати самосвідомості й нації, невичерпного джерела історії свого краю.
Ювіляром 2009 р. був також поет Тадей Карабович – голова редакційної ради “Провулка”, холмщак, скансенотворець. Мотиви рідної землі відіграють важливу роль у його піввіковому житті загалом та у творчому доробку зокрема. Отже, пропоновані на сторінках журналу розмови Юрія Трачука та Юрія Гаврилюка з Т. Карабовичем є спробою підсумувати творчий шлях ювіляра, у який вписана тридцятилітня літературна діяльність поета: а вона включає поезію, переклади та літературну й наукову діяльність. Прив’язаність до багатостраждальної холмської землі пробивається у цікавих розмовах з Т. Карабовичем. Варто їх прочитати, щоб збагнути минуле Холмщини, де, немов у водному плесі, відбивається творче та особисте життя ювіляра. Саме він 2001 р. заснував та став головним редактором щорічника “Український літературний провулок”, який призбирує творчий ужинок всіх українських літераторів у Польщі. Мало того, кожний випуск цього видання наближує нам поезію нью-йоркської групи поетів, а і пропонує переклади польських та білоруських митців слова (зокрема, Чеслава Мілоша і Надзеї Артимович).
Щорічник збагачено й дебютом поетеси Анни Кудлак – студентки української філології Університету Марії Склодовської-Кюрі в Люблині, про поетичний вечір якої нещодавно вже писало “Наше слово”. Її вірші – немов початок життя: ніжні, прості, у них зафіксовані клаптики дівчачих спостережень довкілля. Як лейтмотив поетка ставить мудру фразу: “не сумуй, життя закоротке”. Залишається тільки побажати дебютантці дальшого проникання в сьогоденність і вираження стану своєї душі в поетичній формі слова.
У “Провулку”, згідно з задумом його засновника, найбільше місця віддається аристократці художнього слова, тобто поезії та її творцям у Польщі, що є елементом життя української меншини і продовженням наших літературних традицій.
Редактор “Провулка” вельми цінує їхній доробок і зараховує їх до вірних авторів видання. І, як звичайно, перше слово і місце на шпальтах щорічника віддає Остапові Лапському – великому митцю в царині поезії, лауреатові Шевченківської премії. Цим разом чимало його творів походять з ненадрукованої збірки “Не меркнути”: у них кожний рядок переосмислений і спонукує задуматися: бо, як зізнається сам поет: “Днесь обличчю придивляюся,/ воно у старця явно непом’яте, /а пишу ж я: заповзятливо творю?!”
Шкода, що тижневик “Наше слово” не повертається до утвердженого колись звичаю хоч раз на місяць одну сторінку належно віддавати українським літераторам з Польщі. Проте порятунком є “Провулок”, який на почесне місце ставить розділ “Поезія”, а в ньому – згаданого вже О. Лапського, а також Івана Златокудра (приємно вражають делікатні фрази про природу, немов плетиво бабиного літа) і Мілі Лучак, рядки якої просякнуті експресією і рефлексіями над довкіллям, бо життєвий досвід каже їй бачити “роки… віки… епохи… ери і Космос у Космосах”.
Відтак Іван Киризюк подається в задуму і в ліричний спосіб осмислює кохання й спомин “маминих літ”. Т. Карабович, який у зв’язку з ювілеєм “закільчений у жнивне золото”, мріє і чекає “на себе давноминулого…” Із захопленням можна вчитуватися в поетичні рядки Юрія Гаврилюка, глибокі своєю силою, у яких автор аналізує стан людської душі і сенс буття, адже “життя – чекання і надія”. Ідучи “назустріч минулому”, той же літератор робить записки 2005 р. У вишуканих прозових фразах виливає своє світобачення й особисте ставлення до певних фактів. Варто їх читати, черпаючи життєву мудрість.
У розділі “Епістолярії” друкуються листи українського еміґраційного поета з Австралії Дмитра Нитченка до поета Івана Златокудра. З них дізнаємося про постійне зацікавлення заокеанського літератора українською літературою в Польщі.
Цікаво прочитати розділ “Літературознавчі огляди, рецензії, спомини”, у якому поміщено аналіз творчості в найновішій збірці Т. Карабовича, а також підляської народної поетеси Юстини Королько. Роман Кирчів доглибно представляє “триптих” Ю. Гаврилюка – видані книжки про історію Підляшшя, без знання якої (у тому числі й релігії) не можливо будувати сучасну історичну і національну свідомість жителів цього реґіону. У свою чергу, Віктор Яручик аналізує літературно- видавничу діяльність українців у Польщі, зокрема видання “Нашого слова”. А Володимир Пилипович представляє видавничу серію “Перемиська бібліотека”. І аж диво бере, що великими зусиллями автора і співробітників серія збагачується, помножуючись черговими публікаціями.
Наприкінці щорічника поміщено “Хроніку”, де, зокрема, зазначено про вручення державних нагород України представникам української громади в Польщі. Цінною є теж інформація про авторів – поетів та інших літераторів і рецензентів, матеріали яких поміщено в 9-му випуску видання..
Цей своєрідний літературний альманах досить широко представляє творчість українських літераторів у Польщі, а також дискусії над нею, що свідчить про постійний розвиток української літератури серед громади. Слід нам це добачати, цінувати і презентувати – адже це віддзеркалення стану нашого духу.
Обкладинка проекту митця Андрія Степана з використанням праці Тирса Венгриновича.
“Наше слово” №32, 8 серпня 2010 року {moscomment}
