Якуб Логінов ■ УКРАЇНА ■ №6, 2014-02-09
Чи Євросоюз у відповідь на події в Україні скасує візи для українців задля сприяння зближенню українського суспільства з Європою? До такого кроку закликають багато польських політиків, особливо євродепутатів, які таким чином показують своє проукраїнське обличчя. Негайне скасування віз для українців та білорусів було темою недавньої студентської демонстрації в Кракові, і, здогадуюсь, подібні заклики, певно, з’явилися в інших містах у Польщі. Хоч скасування віз для українців – це гарна ідея, варто проаналізувати, наскільки ця вимога є реальною. і чи дійсно Євросоюз є відповідним адресатом цих вимог.
Процес скасування віз уже відбувається
Перш ніж писати відозви до ЄС, варто зауважити, що Україні вже небагато залишилося до виконання умов для запровадження безвізового режиму. Додаймо, що ідеться про план дій з 2010 р. щодо скасування віз, підготований ЄС. Ми справедливо могли б обурюватися тим, що поставлені країнам Східного партнерства умови є такими складними і цей план дій запропонували 2010 р., а не раніше, наприклад, після перемоги Помаранчевої революції. Адже Польща практично без жодних умов з боку західних країн мала безвізовий рух з ЄС уже 1990 р., – скасування віз було нагородою за демократичні переміни. Однак сьогодні трохи пізно на такі роздуми: процес виконання угоди про безвізовий рух є на фінішній прямій. І тому слід подумати над тим, як Польща і ЄС можуть допомогти Україні у швидкому виконанні умов, які ще залишилися.
Серед поставлених Євросоюзом вимог є, зокрема, прийняття антидискримінаційного закону, запровадження біометричних паспортів і системи обліку населення, подібної до польської системи PESEL. Крім того, Україна мусить провести демаркацію своїх кордонів з Росією, Білоруссю та Молдовою, має вирішити певні проблемні питання, пов’язані, наприклад, з лікуванням і соціальним захистом нелеґальних міґрантів. Причому позиція ЄС щодо демаркації кордонів є досить гнучкою. Процес демаркації – дуже складний, витратний і довготривалий, отже він і в оптимістичному варіанті завершиться найшвидше через 10 років. Проте Євросоюз не узалежнює скасування віз від завершення всього процесу – достатньо того, що демаркація розпочалася і встановлення прикордонних стовпів проводиться без зайвої затримки.
Окрім наведених вище завдань треба виконати ще декілька вимог меншої ваги, але з ними не буде особливих проблем. Та ось з вирішенням питання біометричних паспортів, виконанням угоди про реадмісію, «українського PESEL-у» і навіть демаркації є певні проблеми. Українська влада планувала залагодити ці питання ще до вересня 2013 р., що означало б режим безвізовий уже з 2015 р. І хоч останні місяці показали, що обіцянкам Януковича не варто вірити, якраз у цьому випадку дотримання вересневого терміну було цілком реальним. Підтвердженням того, що це можливо, є Молдова, яка виконала всі критерії і, мабуть, уже через декілька місяців матиме безвізовий рух з ЄС.
Беручи все це до уваги, відмова Євросоюзу від вимоги виконання поставлених раніше критеріїв є малоймовірною. Не тепер, не в момент, коли так небагато залишилося до виконання всіх завдань. Тим паче, що це виглядало би як чергова капітуляція ЄС перед Януковичем, на що Євросоюз не піде. Слід зауважити, що ущільнення кордонів з Росією і Білоруссю, створення системи біометричних паспортів і реалізація інших вимог є корисною для українського суспільства. Нинішня ситуація, коли Україна не має чітких кордонів з Росією, Білоруссю і Молдовою, це де-факто ознака неповного суверенітету країни і загроза для національної безпеки, про що свідчать нещодавні провокації Росії на кордоні з Україною. Тож можна тільки тішитися, що саме тиск Брюсселя змусив українську владу нарешті почати залагоджувати справи, які вже давно вимагають вирішення.
Хоч у нинішніх реаліях Янукович не є вимріяним партнером і перетворюється в диктатора, варто все ж таки затиснути зуби і запропонувати чинній владі допомогу у виконанні вимог задля впровадження безвізового режиму. Тим більше, що йде така технічна співпраця навіть з авторитарною Білоруссю – питання тільки в тому, щоб вона проводилася на рівні чиновників нижчого рівня. Польща має тут великі можливості: наш досвід з функціонування системи PESEL та управління кордонами є дуже цінним. Попри відмову від підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом, чинна влада зацікавлена в безвізовому режимі з ЄС (принаймні зараз), навіть після прийняття в Україні 16 січня одіозних законів. На жаль, ситуація в країні змінюється дуже швидко і не виключено, що на момент виходу цієї статті все так радикально зміниться, що про жодну співпрацю з українською владою не буде й мови. У цих складних умовах треба використати час, поки з офіційним Києвом ще можна розмовляти – принаймні на технічному рівні і без зайвого розголосу допомогти українській владі завершити процес виконання вимог, необхідних для запровадження безвізового режиму.
Натомість поки існує візовий режим, треба вимагати від польського МЗС, щоб консульства видавали всім українцям з позитивною візовою історією п’ятирічні візи, а не лише короткотермінові. Певні позитивні зрушення тут є, але їх недостатньо. Тому думаю, що замість нереальних вимог щодо скасування віз, ми тепер повинні зосередитися на громадському контролі польського МЗС, яке обіцяло збільшити кількість п’ятирічних віз, однак виконує це тільки частково. П’ятирічні візи – реальна вимога на сьогодні. шкода, що цій темі приділяється так мало уваги. ■
