Іван Красовський ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №42, 2013-10-20
Таку назву мало польсько-лемківське свято, що відбулося 16–18 серпня 2013 р. на терені ґміни Риманів-Здрій Сяніцького повіту.
Але загляньмо на мить у передісторію свята. Під час поминальної відправи на Янівському цвинтарі у Львові, присвяченої до 75-ліття від дня смерті видатного поета з Лемківщини Богдана-Ігоря Антонича, до мене підійшов член Президії Світової федерації українських лемківських об’єднань (СФУЛО) Андрій Тавпаш із мобільним телефоном у руці.
«Вас розшукує активістка Ліля Плахтій…»
«Слухаю…»
«Пане Іване, висилаємо за вами автомобіль. Ви нам дуже потрібні».
У помешканні мого земляка, шкільного товариша з сусіднього села Балутянки Степана Кищака мене зустріли поважні гості з Польщі: Войцех Фарбанець, бурґомістр ґміни Риманів, і культурний діяч Ришард Крукар, а також голова правління товариства «Лемківщина» у м. Трускавці на Львівщині Ярослав Одрехівський та Ліля Плахтій.
«Пане Красовський, – звернувся до мене В. Фарбанець. – Мешканці ґміни проводитимуть у серпні свято «Слідами культури лемків», до програми якого входить огляд і громадська оцінка відреставрованої церкви в с. Балутянці, відправа богослужіння у церкві та панахида на могилі Катерини Бенч на цвинтарі біля церкви, проведення науково-історичної конференції і святкової зустрічі на горі Помярці. Ви і пан Степан Кищак – наші земляки, відомі в Україні і в Польщі культурні й наукові діячі. Вас як головних гостей щиро запрошуємо завітати до нас із групою лемків з Балутянки, Вільки, Дошна, Волтушової. Формальності, пов’язані з перетином кордону, залагодимо протягом кількох днів, витрати на подорож і перебування в Польщі беремо на себе…»
Ось і 15 серпня автобус із 25 особами взяв курс із Трускавця через Львів у напрямку Польщі. Перетнули кордон спокійно, без зайвих затримок. Групу складали члени родин з Балутянки і Вільки: Кищаків, Бенчів, Одрехівських, Сухорських, Іляшів та інших, а також я з Дошна і Володимир Максимович із Волтушової. Вельми товариським виявився водій автобуса Степан Кость, дружина якого має лемківське походження.
Любуючись чарівними краєвидами Карпат, я згадав своє дитинство, рідне село Дошно, яке було осередком парафії, до якої належали менші села: Балутянка, Волтушова з дочірніми церквами та Вілька і Посада-Горішня. Церкву в Дошні 1954 р. розібрали, а 1963 р. така доля спіткала й церкву у Волтушовій. Збережено в парафії лише церкву Успіння Пресвятої Богородиці з 1820 р. в Балутянці. Від знищення її урятували п’ять родин поляків, які залишилися після виселення лемків. Поляки недовго використовували церкву як костел через її поганий стан. Побудовано новий костел, а церкву вирішено реставрувати, щоб зберегти цю пам’ятку духовної і матеріальної культури лемків як власність римо-католицького костелу. Розпочали 2009 р., а 2012 р. завершили реставрацію церкви, замінивши деякі деталі іконостасу, зокрема, давні царські врата, які були передані до фондів Історичного музею в Сяноці.
Я з С. Кищаком відвідали родину вже покійного нашого шкільного товариша Юзефа Сливки. Потім я зателефонував до православного архиєпископа Адама в Сяноці, з яким ми навчалися в Криниці у 1941–43 роках і надалі перебуваємо у вельми дружніх відносинах.
Після обіду через с. Дошно група поїхала до с. Балутянки. Ось ми з хвилюванням оглядаємо відновлений храм. Згадуємо давні події та чекаємо духовних осіб. Пам’ятаю, як 16-літнім юнаком я, замість дяка, співав у цій церкві. Це було 70 років тому. Як же блискавично минає час!
Незабаром прибули представники римо-католицького духівництва: єпископ Станіслав Ямрозек з Перемишля, о. Мечислав Шостак – декан з Риманова, о. Веслав Словинський – парох парафії з Королика-Польського, та греко-католицький священик о. Андрій Журав з Команчі. Священики привітали гостей і розпочали богослужіння в церкві, а потім відправили панахиду на могилі Катерини Бенч, бабці Ольги Бенч, консула України у Словаччині. Священик о. Журав виголосив проповідь українською мовою. О. Бенч подякувала гостям за участь у відправі. Поруч з могилою К. Бенч є могила матері С. Кищака.
З цвинтаря всі дружно добиралися на гору Помярку. На вершині гори людей зібралося значно більше, ніж думали організатори свята. Прибуло понад 600 осіб. Тут нас гарно вгощали, а зі сцени лунали українські і лемківські пісні у виконанні хорового ансамблю «Ослав’яни» з Мокрого. Польські пісні виконував хор із Риманова. Свято затягнулося до ночі. Крім музики, зі сцени лунали численні поздоровлення, оголошення про нагороди та подяки за організування свята.
На третій день у ґалереї «Здрій» відбулася науково-історична конференція «Слідами культури лемків», присвячена головним чином історичному минулому лемків, їхній культурі, мистецтву, оцінці лемківської церкви в Балутянці та реставраційним роботам. Польські доповідачі розповідали про цінність реставраційних робіт і твори церковного іконопису. С. Кищак розповів про традиції лемківського різьбярства у Балутянці і Вільці, згадав, що 2001 р.його різьблену палицю подаровано папі римському Іванові-Павлу ІІ. Я виступив з доповіддю про давню історію лемків, про їх культуру, а також про наукові зв’язки з польськими істориками, етнографами, зокрема, про співпрацю з відомим польським ученим професором Романом Райнфусом.
У другій половині дня ми з Л. Плахтій та О. Сухорською відвідали моє рідне село Дошно, місця, де стояли батьківська хата, церква, побували біля школи, у якій я навчався в 1934–38 роках, відвідали вчителя Станіслава Крукара.
У неділю вранці ми щасливо поверталися в Україну. ■
Коментарі
Panie Krasowski , za przeproszeniem.Gmina o jakiej Pan pisze jest Rymanow.Rymanow Zdroj – tp wies – uzdrowisko i nie nalezy do Rymanowa miasta. Natomiast powiat jest od lat 70-XX wieku Krosno – nie Sanok. To gwoli sprostowania. Pozdrawiam serdecznie.