Сергій Петриченко ■ ПОДІЇ ■ №29, 2015-07-19
Інтерв’ю з Русланою Лижичко
Сергій Петриченко: Пам’ятаю Вашу перемогу в конкурсі «Євробачення». З того часу Ваша музична кар’єра стрімко розвивалася. Разом з тим Ви багато працюєте на громадському полі, працюєте з молоддю. Як Вам вдається це все погодити?
Руслана Лижичко: Я не можу сказати, що я зважую чи вибираю – сьогодні я співаю, а завтра стою на Майдані, післязавтра вчу дітей, а ще через тиждень лечу до Америки дати інтерв’ю «Бі-бі-сі» чи «Сі-ен-ен». Ніхто не міг передбачити Майдану, як і 90% подій, що відбулися в Україні. Через те кожен опинився в тому місці, де він вважав за потрібне бути. На Майдані кожна людина зайняла свій клаптик землі і несла за нього відповідальність. Було очевидно, що певні речі просто треба робити. І якби Ви запитали: «Чи ви тут стоїте, бо вам щось особисто треба?», кожен відповів би: «Мені особисто нічого не треба. Мені треба, щоб правда перемогла, щоб цінності, у які я вірю, перемогли». Ми не були готові дивитися, як Україну поховають у нас на очах і з цим, напевно, ніхто не збирався миритися. Отож, якщо я бачу, що Україну треба їхати захищати по всьому світі й інформувати, де тільки є нагода (хоча б маленьке інтерв’ю), я це роблю. Всі мої зустрічі чи з засобами масової інформації, чи з зірками, чи з політиками я просто конвертую на те, щоб або розповісти про Україну, або дізнатися, що вони про нас думають і як ця думка може вплинути на політичні рішення щодо України.
Яке ставлення на Заході до української справи? Я знаю, що щупальці московської пропаґанди міцно запущені, наприклад, в Іспанії та Франції.
Люди в Європі мають цілком ясне уявлення, що це таке – московська пропаґанда. Розуміють, що вона складається в більшості з брехні. Це провокації, фальсифікації, інсценування, інформаційні диверсії. І люди на це дивляться все частіше, як на шоу, тобто сучасна людина, якщо вона не вболіває за Україну і навіть не обізнана з тим, що відбувається в Україні, чітко розуміє, що це політичний спектакль Путіна, політичні технології КДБ. Хоч є й такі, що не ідентифікують певних інформаційних джерел з російською пропоґандою. Деякі медіа-структури частково належать російському капіталові. По цілому світі розбудована мережа російських культурних центрів. Це залишилося ще з радянських часів. І як в Україні щось навіть ще не відбулося, в них уже готова інформація для преси. Я помітила це ще тоді, коли побили студентів на Майдані. Мене вразило, що Бі-бі-сі в Лондоні скористалося російськими джерелами і подало неправдиву інформацію. Я тоді на весь світ заявила, що беручи неперевірену інформацію, Бі-бі-сі втрачає довіру. І вони мені з Лондона телефонували й перепрошували, але вже було запізно на спростування, бо інформація вже пішла у світ. Україні залишається не мовчати, а говорити про себе. Навіть один маленький, але правдивий голос, буде гучнішим за мільйони брехливих голосів російської пропаґанди. Інформаційна війна – це одна з найбільших бід, яка спричинила і втрату Криму, і конфлікт на Донбасі. Там було дуже багато маніпуляцій. Путінові вигідно, щоб Україна була отакою «страшилкою» для Європи і для світу, що це така територія, де може спалахнути в будь-який момент пожежа, котра може привести до світового конфлікту. Нам треба відходити від того іміджу і робити все, щоб унеможливлювати цю асоціацію, бо якщо вона за нами закріпиться, то нам дуже важко буде «переключити її на позитив».
Що буде далі з Донбасом?
Я думаю, що треба знайти здоровий компроміс між тим, що треба зберегти хлопцям життя, і тим, що ми повинні дати зрозуміти, що ми – держава, з якою так не можна поводитися. Це є наша репутація незалежної цілісної країни. І якщо відбулося військове вторгнення, якщо відбулися порушення сепаратистами законів всередині України, треба чинити опір. Думаю, що не варто заспокоювати себе тим перемир’ям, бо воно недосконале. Це «бомба», на якій ми сидимо. Можна нескінченно звинувачувати політиків у неефективності, але після Майдану треба починати звинувачувати і себе. Що ми, як суспільство, не можемо знайти таку форму самоорганізації, щоб примусити їх (політиків) займатися корисними речами для України. ■
