Павло Лоза ■ КУЛЬТУРА ■ №35, 2013-09-01
Молодий польський гітарист та вокаліст Куба Блокеш 2009 р. з твором чеського поета Яромира Ногавиці переміг на Всепольському фестивалі авторської пісні. Сьогодні він виконує пісні на вірші Григорія Чубая та Юрія Андруховича. З музичним проектом «Поезія міста. Львів» Куба виступає не лише в Польщі, а й в Україні. Про появу в його репертуарі українських віршів сам розповів нам після одного концерту.
Павло Лоза: Ти взяв український напрямок – Юрій Андрухович, Григорій Чубай. Звідки це?
Куба Блокеш: Я ані україніст, ані – поки що – українофіл. Я гітарист, вокаліст і, головно, «співаю вірші», тобто займаюся тим, що називають «співаною поезією».
У певний момент я познайомився з Мацеєм Пйотровським, який підкинув мені свої польські переклади текстів Андруховича та Чубая і запитав, як я їх оцінюю. А вони мені так сподобалися, що я вирішив написати на них музику і їх співати.
Першим твором, який я опрацював, був вірш Григорія Чубая «Коли до губ твоїх». З цього почалося втілення в життя проекту «Поезія міста. Львів», який придумав Мацей Пйотровський, а я цей задум реалізую. Отже, на український напрямок мене надихнуло замилування Мацея Львовом і поезією цього міста.
Тобі щось конкретно сподобалося в цих віршах?
Їхня пластичність і опис дійсності, яка зображена так, що важко з цим не погодитися. Хоч поезія Андруховича буває сюрреалістичною, та в ній відчувається така могутня галицька, навіть слов’янська правда. Читаючи ці вірші, легко знаходиш різні зв’язки з польськими містами. Бо це – поезія Львова, але може бути й поезією Кракова, Варшави і багатьох інших міст. Це – поезія мурів, тротуарів, просто всього, що вміщає в собі поняття «місто». Мене спокусила також музичність цих віршів. Якщо в Андруховича вони більше схожі на пісні, то вірші Чубая часто є білими, характеризуються тематичною розлогістю і надзвичайною поетичністю. Покласти їх на музику мені було складніше.
Твої асоціації з Україною до того, як сам почав співати вірші українських авторів…
Щиро кажучи – жодних не було. Насправді мій зв’язок з Україною почався тоді, коли я зіткнувся з її культурою, кількома віршами, і тільки пізніше я познайомився з нею вже глибше. Уперше в Україні я був цього року, у квітні. Я вражений красою Львова, не думав навіть, що він такий чудовий. Це справжня столиця Галичини. Пізніше відбувалися зустрічі з українцями в інших містах Західної України – в Івано-Франківську, Чернівцях, що дуже мені сподобалося. Поки що далі я не мандрував.
Ти у вісімнадцятирічному віці виграв Всепольський конкурс авторської пісні з твором чеського поета. Тепер звернувся до українських письменників, поетів. Думаєш, сьогодні в Польщі є ніша для творчості «сусідів»?
Я ніколи над цим не задумувався, але, звісно, можна так до цього підійти. Я сам народився на півдні Польщі, за 10 кілометрів від Чехії, у Верхній Силезії, тому відчуваю до чехів близькість. Вибір поезії Яромира Ногавиці був для мене, можна сказати, автоматичним. Його вважають найбільш співочим слов’янським поетом. Сьогодні для мене він є взірцем, коли пишу власні твори.
А Україна? По-перше, ми теж сусіди, по-друге – у нас спільне слов’янське коріння. У поезії кордони менш помітні, ніж на карті. Важко відрізнити український вірш від чеського чи словацького, бо наша поетична національність – спільна.
У Польщі вже давно знають Ногавицю, а що з українськими поетами?
Ногавиця відомий у Польщі завдяки своїм концертам, він став ще популярнішим у нас кілька років тому. З українськими поетами складніше. Оскільки Юрій Андрухович буває в Польщі, його знають як письменника, він співає в ансамблі і навіть має платівку з польськомовними текстами. А от Григорій Чубай чи інші українські поети (Василь Симоненко, Мар’яна Савка – пл.), чиї поезії я включив до програми, мало відомі тут. Не знаю, чи можна буде колись говорити про популярність української поезії в Польщі. Ногавиця пише вірші, музично опрацьовує їх та виконує на сцені, що є, мабуть, найпривабливішою формою подачі поезії глядачеві чи слухачеві. Поет сам може приїхати, заспівати на сцені, прокоментувати дійсність, сказати про свої враження, щось переказати публіці. Я буду старатися, щоб і українська поезія стала в Польщі популярною й ближчою полякам.
А ми самі, українці та поляки, є близькими?
Між нами повинна бути близькість, та її нема. Просто існує ще багато стереотипів. Але, може, наше покоління, яке не пам’ятає кривди, якої зазнали наші прадіди, діди, а нерідко й батьки, мало б щось з цим зробити. Однак для цього я би звертався не в політичний бік, а бив у дзвони культури, які значно довше звучать. ■
