Богдан Гук ■ ПОДІЇ ■ №45, 2013-11-10
Будинок монастиря отців Чину св. Василія Великого в Перемишлі на вул. Салезіанській (раніше Церковній) став місцем проведення заходів, приурочених до 1025-річчя хрещення Київської Русі. після молебню 19 жовтня протоігумен отців василіан у Польщі ієромонах Ігор Гарасим запросив усіх гостей у залу під церквою на наукову конференцію. Її ідея визрівала у Варшаві. Ініціатором був Ростислав Крамар, викладач Варшавського університету. Організаційні обов’язки взяли на себе Провінція Покрову Пресвятої Богородиці Чину св. Василія Великого в Польщі та Перемиський відділ Об’єднання українців у Польщі, а господарем був ієромонах Юліян Коваль, ігумен перемиського монастиря.
Першим доповідачем був Ігор Скочиляс, доктор історичних наук з Українського католицького універститету у Львові. Тема його доповіді – «Початки християнства на західних землях Київської Русі та фундація Перемиської і Холмської єпархій східного обряду», тобто місце реґіональної традиції Перемишля у великій традиції київського християнства. Доповідач сказав, що сьогодні нема жодних документів, які могли б підтвердити виникнення Перемиського єпископства раніше, ніж 1220 р. У ХІІІ ст. був сформований власний вже настільки дозрілий культурний образ, що міг суперничати з іншими реґіонами київської традиції, суздальським чи новгородським. Східне християнство протягом віків настільки вкоренилося в західному реґіоні України, на який припадало тоді аж 5 з 16 єпархій Київської митрополії, що 1806 р. була відновлена Галицька митрополія, яка збереглася аж до наших днів. Що важливо, якраз ця динамічна гілка могутньої київської християнської течії дала вірянам можливість створити власну національно-культурну ідентичність, цю надійну опору під час історичних лихоліть ХVІ–ХХ ст.
Мистецтвознавець Володимир Александрович з Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України у Львові розповідав про українську релігійну культуру Перемищини і Холмщини домодерного періоду. Попри свою не надто давню історію, уже в ХІІІ ст. Надсянська суфраганія Київської митрополії перебувала на дуже високому культурному рівні. Свідчить про це збережена до нашого часу високого мистецького рівня мініатюра св. Івана Хрестителя на сторінках тодішнього рукописного служебника. Взагалі саме Перемищині українська культура завдячує аж трьома іконами ХІІІ ст. З ІІ пол. ХV ст. саме тут наша сучасність бере культурні поштовхи. Тоді в Києві формувався новий варіант української традиції, пам’ятки якої, хоч і виникли в Києві, найкраще збереглися на Перемищині. Крім цього, саме надсянське місто подало перші сиґнали конструювання модерної української нації на початку ХІХ ст.. А вже потім був Львів…
Про холмські меандри київського християнства і ХІХ–ХХ ст. говорив Маріюш Сава з Люблина (родом з Вербкович, нащадок уніатів). Він застосував принцип т.зв. великих історичних переломів у долі прихильників східного християнства на Холмщині. Це були 1875 р., коли царат ліквідував унію, та 1905 р., коли він, шукаючи прихильників у Ватикані в боротьбі з соціалізмом, видав толерантний указ. Отож, як зазначив дослідник, підсумовуючи доповідь, на Холмщині не національні, а віросповідні категорії дають можливість відповісти на питання, ким є «калакути» – україномовні римо-католицькі мешканці українсько-польського прикордоння.
Подібним чином віросповідання стали основною ідентифікаційною силою в політичній історії Лемківщини. Анна Вільк з Люблинського католицького університету довела, що в ХХ ст. конфесійна приналежність неодноразово стала політичним арґументом щодо лемків. Раніше віросповідання не перевіряли себе політично, проте у 20–40 рр. ХХ ст. вони стали інструментом політичної боротьби й розділили політичну долю Лемківщини, доводячи її населення до дезінтеґрації.
Після доповідей Світлани Гуркіної, директора Інституту історії Церкви львівського Українського католицького університету, Павліни Биздри-Куш, аспірантки Інституту історії університету ім. Івана-Павла ІІ в Люблині, та Оксани Боруцької, аспірантки Університету Марії Кюрі-Склодовської в Люблині, з доповіддю «Чому влада Польської Народної Республіки боялася УГКЦ?» виступив провідний на сьогодні дослідник історії УГКЦ у Польщі, проф. Ігор Галаґіда з ґданського відділу Інституту національної пам’яті. Відтак розпочалася дискусія. Один з учасників сказав, що важко погодитися з поглядом, що польська держава після 1944 р. відчувала страх перед УГКЦ. Адже тут на сторожі ПНР стояли два чинники: дивізії Червоної армії в СРСР та парафії Римо-католицької церкви в Польщі. Ці два фактори один одному – і кожен по-своєму – дорівнювали за пильністю та силою. Інший учасник дискусії сказав, що в цьому контексті ситуація УГКЦ може висвітлюватися за допомогою інструментарію конфліктології. Між іншим, варто констатувати виникнення конфлікту між примасом Польщі Стефаном Вишинським та перемиським парохом УГКЦ Василем Гриником. Їх погляди різко відрізнялися на тлі вірності різним церковним традиціям.
В тісному зв’язку з конференцією відбулася презентація найновішої книжки проф. Ігоря Галаґіди «Między Moskwą, Warszawą i Watykanem. Dzieje Kościoła Greckokatolickiego w Polsce 1944–1970» («Між Москвою, Варшавою і Ватиканом. Історія Греко-католицької церкви в Польщі 1944–1970»). Вона є наступним томом серії «Бібліотека Василіанських історичних досліджень» та першою частиною ширшого проекту, оскільки автор уже почав працювати над другим томом. Він охоплюватиме історію Греко-католицької церкви в Польщі у 1970–1989 рр.
Василіансько-оупівська конференція з нагоди 1025-річчя хрещення України була справді необхідною і корисною подією. Про це свідчить присутність вчених високого рівня, а також увага слухачів. Це є ще одним підтвердженням того, що велика традиція київського християнства пульсує в місті над Сяном та прагне до свого наступного оновлення. ■
