Зібрав П.Л. ■ ПОГЛЯДИ ■ №24, 2014-06-15
Юрій Рейт, перший голова Об’єднання українців у Польщі
У моїх спогадах Яцек Куронь займає почесне місце. Особливо пам’ятаю, як він звертав увагу на те, щоб влада прислухалася до голосу національних меншин – українців, білорусів та інших національностей. Думаю, що була в цьому якась послідовність, бо ще перед утворенням першого уряду у вільній Польщі, тобто уряду Тадеуша Мазовецького, зусилля Куроня йшли в тому напрямку, щоб у майбутньому уряді було місце для контактів з представниками національних меншин, щоб вислухати їх погляди, а в парламенті він очолив комісію національних меншин. Таку послідовність його дій позитивно сприйняли самі меншини, які відчули, що хтось цікавиться їхніми проблемами і допомагає у їх вирішенні. Треба тут згадати і його вклад у перенесення національних меншин з Міністерства внутрішніх справ до Міністерства культури. На мою думку, це був такий сиґнал, за яким ішло завершення репресивної форми відношення держави до національних меншин і перехід до партнерського контакту з ними в контексті будування програм, які торкалися збереження тотожності і культури цих меншин, а також вирішення проблем, які залишилися після падіння комунізму в Польщі. Тут всюди був присутній Я. Куронь, який збудував своєрідну «школу для адміністрації, школу для групи депутатів», яка навчала їх співпраці з національними меншинами.
Польща нині святкує 25 років свободи, а ми незабаром будемо мати таку саму річницю засновницького з’їзду ОУП, на якому був присутній Я. Куронь. Це людина, що є не тільки символом, але й практиком, бо серед багатьох справ, якими він займався, особливу увагу звертав на досвід, часто неґативний і навіть трагічний, польсько-українських та українсько-польських відносин. І на канві тих відносин він послідовно формував погляд, який показував, наскільки поляки в Україні та українці в Польщі можуть бути позитивним елементом двосторонніх відносин у час, коли вже формувалася вільна Польща та Україна, яка щойно до свободи наближалася. Він тоді рішуче пропаґував свій погляд про те, що національні меншини не можуть бути заручниками зовнішньої політики Польщі з її сусідами. ■
Мирослав Чех, публіцист, член ГР ОУП, депутат II та III скликання Cейму РП
Ці 25 років показують, що українська громада, яка живе у Польщі, зробила правильний вибір, включаючись у переміни, котрі відбулися, хоч, треба сказати, для декого це було економічно дуже складно. Деякі із членів української громади живуть і далі в реґіонах, які є найбіднішими у країні. Вони найменше скористалися зі змін, які відбулися протягом 25-ти років, але все-таки покращення, яке ми бачимо, торкнулося й нас.
Позитивним є те, що українська громада мала своїх представників у Сеймі Польщі і підтримала політичні перетворення в країні. Однак залишається ще питання компенсації за Акцію «Вісла» і політичне вирішення цієї справи, тобто засудження її Сеймом РП. Що стосується наших прав на релігію, освіту і культуру, то ці питання більш-менш налагоджені. Ці права упродовж 25-ти років дозволи нам функціонувати як громаді, яка розвивається. Чергове питання торкається відносин з Україною, де Польща весь час підтримує шлях України на захід.
Двадцять п’ять років свободи зіграло позитивну роль у всіх цих аспектах, а особою, котра якраз дуже активно пропаґувала такий підхід і позитивну політику щодо меншин, був Яцек Куронь. Його значення в цьому процесі надзвичайно велике. Думаю, що наша громада дуже добре знала Я. Куроня. пам’ять про нього в нас живе, але важливо й те, що знають і розуміють його щораз краще і в Україні.
Треба сказати, що особливо під час минулорічного відзначення 70-х роковин Волинської трагедії з польського боку забракло такого голосу, яким був голос Куроня. Тоді був дуже великий тренд так званих «кресових середовищ», а це, як ми сьогодні бачимо, була реалізація чисто російської політики, ціллю якої було нацькувати українців на поляків, а поляків на українців, пересварити ці народи, щоб українців ніхто не підтримував у вирішальний момент, коли Росія задумала остаточно взяти Україну у свою зону впливу. ■
Олександр Маслей, голова Об’єднання лемків у 1996–2000 роках
Не знаю, коли Яцек Куронь зрозумів, що, творячи в п’ятдесятих роках минулого століття пластові структури «Вальтерувки», спричинявся до поглиблення стереотипу українця, – чи тоді, коли під час перших демократичних виборів 1989 року був вибраний до Сейму РП, чи тоді, коли увійшов до уряду прем’єра Мазовецького і став міністром праці. У наступних виборах Я. Куронь знову увійшов до Сейму РП. І його обрано головою комісії національних меншин. Від того моменту Я. Куронь започаткував у Сеймі РП два звичаї – по-перше, запрошував представників національних меншин на засідання комісії нацменшин, по-друге, організував виїзні засідання комісії в місця, де проживали національні меншини.
Він часто зустрічався з нами, бував на «Лемківскій ватрі», відвідував особисто лемків, наприклад, побував у пана Теодора Ґоча на Святвечорі і подарував йому для Лемківського музею ікону св. Яцека. Приїхав і до Кункової, де діяла найменша початкова школа в Польщі, названа його іменем. Я. Куронь був і на виїзному засіданні комісії на Лемківщині, а коли сеймова комісія проїжджала через Лемківщину, коло Чистогорба він в автобусі сказав депутатам комісії: «Дивіться, як зарізали ми цю землю…» Він мав багато приятелів серед лемків.
Колись Яцек сказав мені, що він пізно зрозумів, яку кривду поляки зробили лемкам Акцією «Вісла», сказав це також тисячам лемків (і не тільки) зі сцени «Лемківскої ватри». Він був Акції «Вісла» наочним свідком. «Але тоді я був молодий і не розумів, що діється», – казав мені.
Коли Я. Куронь тяжко захворів, я бував у нього вдома, ми часто телефонували один одному, тоді він писав книжку «Онукам ІІІ РП», яку присвятив своїм онукам і моєму синові Борисові. Думаю, що Я. Куронь багато в чому нам допоміг, хоча б у приверненні нам Никифора – Епіфана Дровняка. Він допоміг також депутатам Сейму РП зрозуміти, що польська держава повинна вирішувати проблеми національних меншин, і показав, як змінювати стереотипи і реально дивитися на світ.
