{mosimage} Вантичні часи в усьому грецькому світі під час Олімпійських ігор зупинялися воєнні дії: на перше місце виходив спорт. Усі політичні, економічні спори заморожувалися. Cьогодні учасники спортивних змагань, подібно як і тисячі років тому, їдуть на турніри, щоб перемагати. Однак давно забувся звичай про ненапад чи припинення політичних спорів: і часи не ті, і світ не той. Виникає питання: що спорт має спільного з політикою? Виявляється, багато. Спорт – це передусім гроші, а де гроші, там і політика.
Спортивна боротьба часто вживає у своїх словесних засобах воєнні терміни. Отож спорт починає заступати війну. Міждержавні спортові сутички часто доводять до піднесення національних почуттів чи навіть націоналістичної нетерпимості. Іноді на стадіоні, але найчастіше на вулиці, крім радості вболівальників, при загостренні ситуації як засіб боротьби виринають на верх стереотипи. Голод перемоги затьмарює всі раціональні арґументи.

Ситуація, яка виникла навколо чемпіонату Європи з футболу, що відбувається в Польщі та в Україні, має іншу причину – хоч також політичну. Вина в політичній спробі бойкоту української частини змагань лежить на українській владі. Хоч вона запевняє, що в Україні торжествують демократичні стандарти, західний світ чітко бачить промахи влади. Можна сміятися зі спроб і заяв бойкоту Євро 2012 за місяць перед початком турніру, але це спровокували дії Києва, не Заходу. Тож смішними є заяви міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка, що нібито в зупинці у євроінеґрації України винна Європа. Виникає враження, що Україна хоче Європу та європейські гроші, але на основі совєтських норм.

Точно проти самого футбольного чемпіонату в Україні під Національним стадіоном у Варшаві організували свій захід дівчата з феміністичної групи “Фемен”. Усі погані явища навколо Євро 2012, на які звертає увагу своїми жіночими цицьками організація “Фемен”, певно, продовжуватимуть своє існування. Проте, на мою думку, сам чемпіонат не можна звинувачувати в неспортивній поведінці споживачів ігор. Спорт у своїй ідеї – чистий. Інше питання – що з ним роблять гравці, коли нечесно грають; політики, які використовують спорт як пропаґандивний засіб успіху або відвертання уваги від гострих внутрішніх проблем, та вболівальники, що приїжджають не тільки для спортивних вражень, але й задля сексуальних втіх чи алкогольного міражу, або набити пику опонентові.
Усе-таки в Україну приїде велика кількість європейських вболівальників. Які враження від перебування в Києві, Львові, Харкові та Донецьку передадуть вони своїм друзям на Заході? Вони розрекламують усе позитивне – гостинність, красу міст, європейськість України. Вони не будуть сліпі й на штучність та “показуху”. Крім позитивних вражень, не забудуть згадати й погані явища. Завдяки своєму приїздові в Україну, можливо, зацікавляться ближче українськими справами. Тим самим буде ширший резонанс політичних негараздів над Дніпром. А тому виграє українське суспільство, бо це – його свято. Чи скористаються на Євро 2012 українські політики? Можливо, самі європеїзуються. Для деяких це може бути останній шанс.

“Наше слово” №26, 24 червня 2012 року {moscomment}