Степан Мігус ■ ГРОМАДА ■ №28, 2015-07-12
Здавалося б, що срібний ювілей парафії, порівнюючи з 68 роковинами насильного виселення українців у рамках злочинної Операції «Вісла» – це не такий уже й великий ювілей. Але коли зважити на факт, що українців розселяли виключно по селах, з забороною проживати в містах, погляд на це свято діаметрально змінюється.
Кентшинська громада в короткий час власними силами при деякій підтримці українських середовищ, також закордонних, побудувала прекрасний храм, який не тільки гарно вписався в інтер’єр Кентшина, але й помітно вирізняється в ньому. І що найважливіше, нині навколо храму гуртуються українці, які залишилися вірними всім прабатьківським традиціям з рідною церквою на чолі.
Греко-католицька парафія в Кентшині Святого Василія Великого була організована в грудні 1989 р. Перша літургія відправлялася 31 грудня 1989 р. в лютеранському костелі, бо ж римо-католицький костел відмовився прихистити греко-католиків. Першим парохом у Кентшині став отець Тимотей Феш ЧСВВ. Це саме він уже декілька тижнів після першої літургії розпочав підготовку до побудови греко-католицького храму.
– Перша ініціатива, як добре пам’ятаю, появилася зі сторони людей, – згадує перший парох. – Коли ми були у Венґожеві, до нас приїхала делеґація кентшинян. Приїхали панове Захар Кущак, Богдан Мельничок, Євген Огородник і просили, щоб організувати в Кентшині парафію. Ми стали шукати місця. Їздили по костелах. До одного, другого… Всюди ми чули відмову, бо, мовляв, «для вас немає місця». Щойно пізніше колишній парох євангелистсько-аугсбурзького костела в Ґіжицьку отець Януш Ягуцький запропонував нам звернутися в Кентшині до отця-пароха Рудольфа Бажановського.
Відбулася зустріч з парафіяльною радою цього костела, яка разом з парохом відразу погодилася прийняти греко-католиків. Єпископ Мазурської діецезії Євангелистсько-аугсбурзького костела о. д-р Рудольф Бажановський, якого під час урочистостей срібного ювілею названо співтворцем кентшинської греко-католицької парафії, «Нашому слову» скромно відповів: «Ми тільки наш храм зробили доступним для відправляння греко-католицьких літургій, коли була така потреба. Якщо бачимо в ближньому брата і християнина, то як же було не допомогти, не подати руку?».
Після прийняття під дах лютеранської святині греко-католики почали організувати парафію, її стуктури, врешті парафіяльне життя, розпочалася наука релігії. Навколо парафії почали гуртуватися парафіяни.
– Вони знали наших людей і в місті, і в навколишніх селах, до яких ми їздили, – згадує отець Т. Феш. Бувало, що нас викидали з хати, говорячи, що їм непотрібно, що вони ходять до місцевого костела. Але ми йшли всюди чи по коляді з йорданською водою, чи при іншій нагоді і тих людей переконували.
Коли вже утворилася парафія, 1990 р. розпочалися заходи, пов’язані з побудовою свого храму, хоч, як підкреслює парох, «у євангеликів було нам добре». Постав комітет побудови церкви, а очолив його вже нині покійний інженер Володимир Підгурський. Удалося 1992 р. придбати ділянку від міста Кентшина, яку 12 липня 1992 р. освятив владика Іван Мартиняк. Будівельні роботи розпочалися навесні наступного року. Парафіяни 7 січня 1996 р. відсвяткували вже у своєму храмі Різдвяні свята, а наступного року – 11 жовтня митрополит Іван Мартиняк довершив освячення церкви. Художник Богдан Коваль з Калуша з іконописцем Валентиною Бірюкович з Києва 1999 р. завершив іконостас. Побудовано 2005 р. дзвіницю. Три роки пізніше біля святині з ініціативи кентшинської ланки ОУП встановлено пам’ятник жертвам Акції «Вісла».Нині, від 1 жовтня 2009 р., кентшинським парохом є о. Микола Козицький ЧСВВ. Раніше теж були василіяни були: о. Тимотей Феш (1989 – 1966 рр.); о. Юліян Коваль (1996 – 2001 рр.); о. Павло Старух (2001 – 2009 рр.). Усіх парохів, вірних і гостей вітав під час архиєрейської літургії 20 червня, присвяченої срібному ювілею парафії, владика-помічник Перемисько-Варшавської архиєпархії УГКЦ єпископ, д-р Євген Попович. Особливо тепло згадав померлих уже Володимира Підгурського й архітектора Яцека Мермона та дякував усім, хто причинився до створення сильної парафії і побудови храму. ■
