Мирослав Левицький ■ УКРАЇНА ■ 2010-11-19
Ще задовго до проведення місцевих виборів в Україні говорилося, що закон, за яким проводитимуться, перетворить їх на пародію. Пародія вже є нині – відповідали речники партії влади, коли опозиція у своєму безсиллі може хіба що кричати. Звичайно, що в демократичних системах завданням опозиції є якраз критика дій влади з одночасним пошуком альтернативних рішень. Проте нині в Україні пропонується нова – для пристойності її назвали українською – модель демократії. А Європа її не дуже прагне зрозуміти… “Концепція” нової моделі демократії належить колишньому керівникові кореспондентського пункту радіо “Свобода” у Варшаві, а нині – найближчій соратниці Януковича Ганні Герман.
Мені особисто нагадує це часи, коли демократії так званого “гнилого Заходу”, протиставлялася нова – “радянська демократія”, що базувалося на радянській моралі і на радянській системі цінностей. Її головною особливістю була повна відсутність опозиції та велетенська система концентраційних таборів для тих, хто хоч якимось чином заїкався про якусь демократію. При новій – українській демократії ще немає таборів. Проте давно є вже “козли, які заважають працювати”. Мабуть таки “козли” винні, що доводилося чути констатацію: “А ми ще далі чекаємо на офіційне оголошення результатів виборів”. Коли у перші роки незалежності України голоси рахували звичайні смертні люди, а не якісь міфічні істоти, то все було ясно вже на другий день. У партії влади – своє пояснення цього явища. Віктор Янукович у зверненні до громадян України 2 листопада сказав: “Було зареєстровано велику кількість кандидатів на виборчі посади всіх рівнів. Було непросто організувати процес підрахунку голосів одразу кількох видів бюлетенів”.
Цьогорічні українські місцеві вибори мали свою особливість. Депутати сільських рад та голови сільських і міських рад обиралися за мажоритарною системою, себто відбувалося голосування за конкретну особу. Міські, районні та обласні ради обиралися за змішаною системою, себто 50% за мажоритарною, а 50% – за партійними списками. Ще однією особливістю нинішніх виборів була велика кількість партій здобути депутатські мандати як у партійній, так і в одномандатній частині рад. Їхня кількість була до 50 і навіть більше. Коли такі цифри звучать, то може скластися враження, що для підрахунку таких ґрандіозних масивів потрібно хтозна як багато часу. Однак якщо поглянути на справу без емоцій, то побачимо, що в середньому кількість виборців на дільницях нині є приблизно такою ж, як і 10 чи 20 років тому – від 2 до 4 тисяч. І коли в перші роки незалежності, щоб розкласти 4 тисячі бюлетенів, скажімо, на 10 купок (тоді такими були кількості кандидатів), вистачало 3-4 години, то нині, щоб таку саму кількість бюлетенів розкласти на 40 купок – треба аж 3-4 дні. Мені ніяк не зрозуміла така арифметика. Я розумію, що час на підрахунок такої самої кількості, що й 10 років тому, проте трохи довших бюлетенів може удвічі видовжитися. Однак ніяк не у 20 разів. Опозиція твердить, що такий довгий час був потрібний на фальсифікацію.
Я погоджуюся з В. Януковичем, що Україні потрібне ефективне та прозоре виборче законодавство для виборів усіх ланок влади. Розуміючи нинішні процеси в Україні, прагнення нинішньої партії влади посісти неподільний контроль над Україною, можна прогнозувати, що нове “ефективне та прозоре виборче законодавство” буде спрямоване на повне знищення роздрібнених українських партій. І тут зовсім не йдеться про українську ментальність, як часто наголошується. Вистачить профінансувати пару крикунів, які на кожному перехресті репетуватимуть: “Ганьба Тимошенко”… Вистачить кільком особам дати “цукерку” – і буде бажаний ефект…
Ще однією особливістю нинішніх виборів в Україні є різке зменшення явки на виборах. Окремі з експертів вважають, що вона була навіть меншою ніж 50%. Цей факт окремим політикам, зокрема Вікторові Ющенку, дає підставу для заяв, що нинішня політика влади не сприймається виборцем. Це і без виборів фіксує соціологія.
Для нинішньої влади зовсім не важливо, щоб її політика сприймалася суспільством. Їй потрібно мати більшість у радах. Для цього і був придуманий такий виборчий закон, за яким можна стати міським головою, депутатом, попри те, що 80, а то й більше відсотків виборців округу фактично голосували проти такого кандидата. Така система дає перевагу людині горла над людиною розуму і чину, що не має нічого спільного зі справжньою демократією, себто владою більшості.
Система, за якою 31 жовтня в Україні обирали місцевих депутатів – пародія на демократію, а не демократія. Це механізм формування влади черні, а не відбору національної еліти. У Галичині вчорашньому рекетиру вистачить пару разів крикнути “Слава Україні” голосніше від досвідченого бізнесмена, який пропонує концепції розвитку цілих галузей, і має мандат у кишені. У східних областях досі більш пробивним є гасло “Далой Бандеру”, ніж розмови про перспективу. Багато людей не хоче брати участі в такій грі, на результат якої мають мінімальний вплив. Отже, зниження явки на виборах – не тільки розчарування владою, а й розуміння, що нинішній закон про вибори не дає ніяких ґарантій формування влади більшості.
Соціологія проказує, що більшість українців – проти влади, а реальність є такою, що влада утверджує свої позиції. По-іншому, ніж абсурдом, цього назвати не можна. Опозиція вважає це не стільки абсурдом, скільки наслідком системних фальсифікацій, грубою наругою над демократією. І не лише опозиція так вважає. Експрес-опитування показують, що понад 60% українців не вірить, що вибори були чесними. Проте до якихось рішучих акцій протесту на захист правди вони не готові. Ще надто відчутним є біль від так безглуздо розтоптаного Майдану. На додаток злого: у тому болю немає однодумності щодо головної причини, чому майданні сподівання луснули, наче надувна кулька. Це в суспільстві лише поглиблює почуття байдужості.
До виборів часто говорилося, що немає за кого голосувати, бо всі однакові. А тепер кажуть, що нема за кого стояти. Ці настрої підхоплює та використовує Партія реґіонів. На всі заяви, які з приводу недемократичних виборів роблять Україні Європа і США, нинішня влада дивиться зверхньо. З приводу заяви США про порушення на українських виборах перший заступник лідера фракції Партії реґіонів, еміґрант з Росії в першому поколінні Михайло Чечетов, сказав коротко: “США, хай вони в себе розбираються…” Це знак, що нинішня влада у своєму намаганні запровадити в Україні “українську демократію” не збирається звертати уваги на те, що думає про неї увесь світ.
“Наше слово” №47, 21 листопада 2010 року {moscomment}
