Іван Шумада ■ ГРОМАДА ■ №48 2017-11-26
Хоч доля змалку поводилась з ним дуже жорстоко (сирітство, голодне дитинство, нужда, вигнання і самотність), він ніколи не зійшов з дороги правди і честі. Не маючи нічого, досягнув вершин.
Уродженець бойківського села Пашови, переселений на чужину, своєю впертістю, самодисципліною, наполегливою працею і послідовністю здобув вищу медичну освіту, а потім усе життя вірно йшов шляхом свого покликання, допомагаючи людям у стражданні. Лікував їх, давав розраду і надію. Багато людей завдячують лікареві Терефенку зір, бо ж він як окуліст зціляв їхні очі.
Осоружними йому були конформізм і байдужість у кожному вимірі. Особливо у національній сфері. Малим хлопцем він утратив батька, який загинув з рук НКВС. Невдовзі його самого польське військо вигнало з рідного села й улюблених гір. Усе доросле життя захищав свою тотожність на чужині серед чужих і недругів, проте ніколи не погодився на найменший компроміс. Працюючи у військовій лікарні серед польських лікарів-офіцерів, він ніколи не хилив голови, і всі знали, що він – українець.
Коли засновано гурток УСКТ у Валчі, місті, з яким було пов’язане його сімейне і професійне життя, став членом та головою гуртка. Коли почало друкуватися «Наше слово», зайнявся розповсюдженням тижневика і продовжував цю суспільну місію у своїй громаді, доки вистачало йому сил. Коли хвороба прикувала його до ліжка, він зобов’язав продовжувати розповсюдження газети найближчу родину. Як у Валчі творилася греко-католицька парафія, С. Терефенко як представник української інтеліґенції був дорадником перших парохів.
С. Терефенко у своєму середовищі був своєрідним просвітителем. Наполегливо переконував усіх, що народ, який хоче, щоб його шанували, мусить бути освіченим і добре професійно підготованим.
Своєю поставою додавав відваги і розбуджував почуття гідності у тих, хто сумнівався. У справах совісті, гідності та національності він сам ніколи не сумнівався. За те його поважали і любили люди.
Ми, його діти й онуки, дякуємо Богові за дар життя нашого тата і дідуся. Дякуємо нашому татові і дідусеві, що навчив нас любити людей, тим самим даючи свідоцтво, що ми – Божі діти. Дякуємо за зразок подружнього життя, за приклад подружньої вірності та пошани до своєї дружини – нашої мами і бабусі Єви. Дякуємо за його добрий погляд і мудре слово. Дякуємо, що навчив нас патріотизму, потреби освіти, пошани до праці і за те, що виховав у нас почуття гідності і самоповаги. Дякуємо за почуття безпеки, яке завжди ми мали при ньому, навіть зараз, коли він уже там, на небесних оселях.
Блаженної пам’яті Стефан Терефенко упокоївся після важкої та довгої хвороби серця 14 жовтня 2017 р., на празник Покрови Пресвятої Богородиці та в день державного свята Захисника Вітчизни.
Цей осінній день 19 жовтня, коли відбувався похорон С. Терефенка, був чи не єдиним теплим сонячним днем цієї осені. Над могилою зібралися у великій громаді родина, друзі, сусіди, медики, пацієнти, знайомі, а також незнайомі, які з пошаною та вдячністю супроводжували нашого Тата і Дідуся в останню дорогу.
Усе сприяло тому, щоб цей день ми пережили достойно, мирно і молитовно. Похоронні богослужіння відправляли священики, які особисто знали Покійного. Парох о. Аркадій Трохановський сказав мудре, вдумливе слово, яке багатьом усвідомило непересічну винятковість особи і духовну велич блаженної пам’яті Стефана Терефенка.
Усім тим, хто був з нами у цей важливий час і підтримував нас молитвою за душу нашого тата і дідуся, висловлюємо щиру подяку.
Слава Богу і мир людям Його благовоління!
Від імені усієї родини – Іван Шумада
