Адам Вєвюрка ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №12, 2017-03-19
В шкільним 2016/2017 році в нашій школі в гімназії в І і в ІІ класі далі проходят занятя, посвячени лемкам і Лемківщині-Лемковині. Вони вказуют різни страни з житя лемків в історії і в гнесьним часі. Вказуют потребу дбаня про свою рідну культуру власне молодим лемкам і лемкиням, але і ширят знаня о лемківским світі. Тото вказуют ціж медже іншима учням з Польщи і з України.
Што цікаве, учні з України на уроках, колі пізнавают тоти лемківски відомости, барз чудуются, чом деякі лемки не чуют спільного звязку з цілим українским народом. Вони повідают, што наше лемківство то є ціж іх культура, бо вшитко розуміют в нашій бесіді, а і барз дуже маме спільних етнічних елементів.
Чи ми ім вкрали, чи вони нам. Думам, што ту нема жодного злодія, лем вшитко наше. Пригадую собі, як одна учениця повіла: «Якби ви послухали гуцулів, то би взагалі практично нічого не поняли, а лемків ми все розуміємо. А до того всі гуцули вважаются українцями».
Реґйоналізми в житі кожного народу є знаком його багацтва і краси. Прикладом є власне наша автохтонічна меншина українска в Польщі. Найбарже тоту ориґінальніст в ній мают власне лемки. І мусиме вшитко робити, штоб той краси не втратити. Школа в Лігниці знає від поколінь, што має ціж в собі місію вказувати красу лемківского світа, бо лемки м.ін. створили ту школу, лемко є патроном школи – Б. І. Антонич, лемки вчат в тій школі як вчителе, а найвaжніше, што од поколінь в школі є учні-лемки.
А што ся діяло в І піврічі на занятях о Лемківщині. Учні відвідали в лігницкій бібліотеці виставу макєт церков з Лемківщини «Самітні церкви», яку створив пан Михав Вархів. О тій виставі писано в попередних номерах «Нашого слова». Лем коротко спомну, што на тлі гнесьнього шуканя відповіді на питаня – «Што ся лішило в наших церквах на Лемківщині?» – будила минулу красу лішених церков. А што пропало, вкрадено, знищено? – того нихто не зна до гнеска. Хоц знаме добрі, што гнеска лежат наши ікони десі в півницях музеїв, наприклад в Ланьцуті, а фундатори іх гин в небі спозерают на Лемківщину і лем «Чом, чом?» – питаются.
Лемківска краса – то ціж страви. І колі на них посмотриме гнеска, то вони для нас, може, такі прости, звичайні, натуральні, як, наприклад, яшниця з Кривой на коприві. А тота кухня лучила релігійніст, скромніст лемків з красом, але і трудами, яка є в карпатскій нашій природі. Гнеска би зме повілі, што била проекологічна і повинна штодня гостити на наших столах. Такий стів вказалі зме ціж на «Стрічи з Лемківщином». Молодь І класу гімназії пекла палятка з ґруль (ту стосую назву з Новой Веси).
А іх ся робит з варених стертих ґруль, до того сурови яйця, мука, сир білий або бриндзя, сіль, попер та приправи, котри вшитки нашла ґаздиня дома. Так што тоти палятка в кожній хижи билі інши. А потім лем іх смажити на олію льняним в пості, а в ден будний – на смальци.
Молодіж прібувала, їла, не раз перший раз в житю. Хоц деяки з них повідали, што подібні їли в дідів. Але барз гарді, што векшіст хце іх печи дома. Думам, што печут.
Учениця Агата Малиняк дала пропозицію, штоб впечи азимку, яку пече єй баба. Думам, што то є найвекша краса, што молодіж будит минуле – вчера, штоб заран не пропало. І тоту азимку, думам, взріме в другим піврічу.
А што іщи било? Стріча з нашом лемківском поезійом. Мистецтво не знає границь-кордонів. То його сила і краса в історії. Та лем правдиве мистецтво може побороти границю часу і биті вічно живе, зрозуміле. Для лемківского світа така є, м.ін., поезія пана Петра Трохановского – Мурянки, (хоц він, може, сам в те не вірит). Дякувати Богу, поет далі творит і часто його поезія є заперта в лішеним гин світі з 1947 року і кус до кінця не зрозуміла, або інакше одберана гнеска для молодих поколінь. Длятого ціж на лек-ціях «Стріча з Лемківщином» била творчіст пана Петра Мурянки, штоб її відкрити очима молодого чловека. Молодіж пізнавала його твір «Zobaczyć i umrzeć» та прібувала намалювати з нього в групах на дошці картину. Што цікаве, тота туга за минулим, проміяням – старіням ся чловека била зрозуміла для молодих люди з нашой школи. В вірши тим виділи вони Лемківщину, вкрадену авторові в Акції «Вісла». Але ціж і свій шлях житя, бо треба памятати, што часу не можна затримати і завернути. Вони гнеска радіют житям, мают барз дуже в собі сил і радости. Хоц і кус мало свідомости, што в житю чекают на них ціж і перешкоди. Вірш пана Петра вказав ім, што перегородом – поперечком медже мріями і реальним житям може биті досвід для чловека з історії. З його житя, межи іншим, вигнаня – Акція «Вісла». Не вказав єм болючих стран житя поети і вспівпрацю з владом комуністичном, бо то так направду нищит нас вшитких, хоц лем правда має силу пережити віки часу.
На уроках учні ціж пізнавали, одкаль лемки, а може русини, звязани з Київском Русьом, ся взялі в Карпатах. Які билі границі Лемківщини, визначени през природу, які тварини і рослини там билі. Што їлі лемки на штоден і в свята. Як виглядав одяг лемка і лемкині. Які є сліди о лемках в літературі польскій та українскій.
Але і кус ширше, бо звязок з іншима українскима етнічнима групами з Польщи, головні з бойками і гуцулами. Хоц Надсяня ціж є кус лемківске, а може ліпше – наше карпатске.
В тим році є 70 річниця Акції «Вісла» – депортації, вигнаня праві вшитких етнічних українців, а в тим лемків. Длятого учні самі відтинали з карти Польщі з 1939 р. землі, котри в 1947 р. нам вкрадено, та переносили іх на так звани Землі Одзискане – м.ін. на Мазури, Кашуби…. Але і на землю Любуску і Долишнього Слєску, де є векшіст лемків, виселених з західньой і центральной Лемківщини.
Хоц Лемківщина осталась практичні без лемків, є там гнеска ціж іщи наше житя. Як головний приклад учні, хоц в векшости знают, пізнавали, як повставала «ватра» в горах від початку аж по Ждиню. А як приклад гнесьного житя молодих лемків на заході молодь вказувала ансамбль «Кичера», який подібну роль відгриває в нас, як в горах ансамбль «Ославяне».
Учні могли ціж видіти на уроках, як робится-пацьоркує кривульки та інши лемківски прикраси. А серед відомих лемків на тлі іх творчости пізнали Никифора – Епіфанія Дровняка, Івана Русенка і Анді Ворхова
Житя гнесьне лемків в Польщі і на світі – то памят о історії, але і ціж о теперішніх подіях. Виїзди лемків до Гамерики – то ціж парувікова наша історія. На новій землі лемки памятали о лішений землі в горах, але і там творили свою нову історію, нове житя, на яке часто мала вплив культура інших еміґрантів. Штоб тото зрозуміти і почути атмосферу, учні пізнали дві лемківски пісні з Гамерики – «Моi мамця дома, а я в Амeрицi» і «Подьмe, хлопцi, подьмe до той Амeричкы».
Історія України – то ціж історія лемків. Голодомор в роках 1932–33 на східній Україні бив там, де в 1946 р. привезено лемків. Вони жили на землі, де бив штучний голод, на землі, яка для лемків била чудом уроджаю, як спозерали на лемківски камінця.
Хоц в тот час комунізму юж чорна земля Донбасу ставала помалу свідоцтвом знищеня українского народу. Тот лемківскій слід на тій землі ціж бив вказаний на лемківскій стежці в річницю Голодомору. Але тота східна земля України ціж іщи жила на нашій стежці, колі відзначали річницю Майдану, де ціж активни билі на сцені лемки, прикладом є «Козак Систем» і лідер групи лемко Іван Леньо.
Не можеме ціж забиті про ростріляну родину Бочнєвичів в селі Переможне, про листу сепаратистів до ростріляня, де на початку билі призвища головні лемків, та на конец про пісню «Пливе кача по Тисині», яка будит надію на перемогу, але і відпроваджає, на жаль, до гнеска наших вояків з Донбасу до небес.
Активніст нашой школи в духу лемківства є ціж поза житям школи. Прикладом є, м.ін., «Вігілія Народів», чи остатнім разом 29 січня Добродійний концерт в Лігниці для пошкодуваных в пожарі клебаніі в Лугах – для родини о. Артура Грабана, священика і лемківского культурного діяча.
Школа в Лігниці, штоб для учнів била автентична, мусит дбати і шанувати лемківство. Від поколінь те робит, тому до гнеска є кузьньом ціж лемківства в Польщи. І за тото повинні ми, лемки, биті її вдячні. ■
Написано говірком села Новой Веси
