Григорій Сподарик, Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ 2011-06-04
{mosimage}
Дві події, які відбулися в Ельблонзі під кінець травня, не лише гарно переплелись, а й реально показали ті основні філяри, на яких базується українство в Польщі. Це були 45-ий Дитячий фестиваль української культури та освячення 22 травня площі, де має врешті станути мрія місцевої парафії – своя церква, та її наріжного каменя. Митрополит Іван Мартиняк, звертаючись зі сцени фестивалю перед церковними урочистостями, відзначав, що традиція нашого народу і релігія – дві великі цінності – в минулому підпали під переслідування та заборони, як в Україні, так і в місцях виселення українців у Польщі, проте народ зумів їх зберегти.
Живі камені
“Коли дивлюсь на тих молодих артистів, то радіє серце. Хоч часом дехто говорить, що нас незабаром тут не буде, але я переконаний, що ми будемо, коли будуть такі родини, як ваші, коли дбатимемо про Церкву (…). Завжди пам’ятайте про культуру, про той камінь – не лише мертвий, але й живий – яким є всі ми. На цій пам’яті будуймо Церкву, народ і свою батьківщину”, – говорив митрополит І. Мартиняк.
Подібно як владика, так і депутат Мирон Сич, під чиїм почесним патронатом проходив фестиваль, звернув увагу на велику працю організаторів, головних героїв свята – дітей, а разом з тим згадав добрим словом учителів, виховників, інструкторів, завдяки яким захід наповнюється змістом.
Мистецьке багатство
Цьогорічний фестиваль – це понад двісті виконавців, згуртованих у кільканадцяти мистецьких групах, в основному з пунктів навчання української мови. Вони виконали ряд пісень, інсценізували казки (зокрема, учасники з Ельблонґа та Ґданська), танцювали (“Калина” з Пасленка, і вперше діти з Лемборка, яких підготувала Галина Гарасим) тощо. Молоді артисти з Ґавликів-Великих програмою “Весна днем красна” представили звичаї зустрічання цієї пори року, а їх колеґи з Круклянок віддали честь поету Тарасові Шевченку.
Була й програма, присвячена 20-річчю Незалежності України (знову ж таки Лемборк, особливої активності якого важко не помітити). У виступі артистів з Видмін під заголовком “На лісовій галявині” можна було віднайти ряд проекологічних ідей, чим доведено, що наша культура – це гарний засіб для закріплення в молодих головах не лише ідеї патріотизму, але й відповідального громадського мислення. Годково, Новиця, Млинари, Вільчента, Маженцино, Моронґ, Стегна, Мікошево, Осташево, Новий Двір, Лельково, Поморська Весь і, можливо, ще кілька інших місцевостей – це пункти, без чиїх мешканців цьогорічна ельблонзька сцена напевно була б мистецько скромнішою. Зате зовсім занедбаними є наші традиції сміхової культури, тому особливе визнання належить невтомному в цій справі кабаре “Горпинка” під булавою Андрія Шмигельського. Кабаретники цього разу “познущалися” над психіатром з кличкою “200 злотих”, заохочували взяти участь у переписі населення, проте, куди б не йшли, то ніяк не могли обминути теми жіночо-чоловічих відносин. Програму фестивалю додатково збагатили вистави “Дармоїди” та “Гуцульський рік” Коломийського театру, що приїхав з України.
Організаційна естафета
Ірина Будзинська – колишній голова Ельблонзького відділу Об’єднання українців у Польщі і багатолітній шеф фестивалю, раділа, що могла вперше як глядач насолоджуватися виступами дітей від початку до кінця. В організаційному плані промахів навіть не передбачувала, знаючи, що за цей захід відповідатиме добре перевірена раніше команда місцевих діячів. Їхній потенціал позитивно оцінює також теперішній голова місцевого відділу ОУП Стефан Дембіцький, який джерелом успіху вважає дружні відносини, що панують у місцевій українській громаді. Дембіцький високо оцінює підготовку дітей до виступів. У майбутньому він хотів би, щоб на фестиваль повернулося декламування, яке раніше було його невід’ємною складовою. Голова місцевого відділу ОУП вірить також, що спорудження в Ельблонзі церкви, окрім духовного виміру, матиме також громадський – бо саме в цьому почині досвіду можуть набратися наступні покоління місцевих діячів.
Клавдія, Каміл та інші
Михайло Семотюк – художній керівник “Чорнобривки” та “Лельківських веселушок” (останні відзначають десятий ювілей існування), цінує в ельблонзькому заході те, що він дає можливість гуртуватися молодим артистам, а крім того – побачити на великій сцені, що їх разом дійсно багато. “Ця сцена дуже особлива. Тут одне покоління переходить у друге, пізніше в третє. Буває так, що тато тут колись співав з мамою, їхні діти теж своє відспівали, а тепер уже й внуки співають”, – відзначає М. Семотюк. Його не менше тішить і той факт, що підопічні нерідко повертаються з Ельблонґа з численними е-майлами та номерами телефонів від нових друзів, з якими вони саме тут познайомилися.
А як справу бачать головні герої фестивалю? Клавдії з “Чорнобривки” все тут подобалося, а Оля, яка з “Лельківськими веселушками” виступає вже вісім років, особливо цінує можливість подивитися на виступи інших і часом від них чогось навчитися. Ганя, пояснивши спочатку, що представляє цілу команду, до складу якої входять представники різних місцевостей – від Стегни, через Мікошево, Маженцино, Новий Двір до Осташева, відзначила, що сьогодні була на сцені в ролі Української мови, яка шукала для себе місця, і врешті прийняли її українські діти. Ганин колеґа Каміл каже, що також щось тут знайшов – нових друзів. Наталя виступала на фестивалі вже шостий або сьомий раз, при чому наголошує, що кожен виступ так само переконував її, що варто дбати про свою мову та культуру. “Така сцена дає досвід, який пригодиться пізніше – чи в школі, чи в дорослому житті. Людина буде менше хвилюватися”, – підсумовує фестивальні враження Михайло, чим дає ельблонзькому заходові чергову цікаву і дуже практичну оцінку.
“Наше слово” №23, 5 червня 2011 року {moscomment}
