Мирослав Чех ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ 2011-10-14
{mosimage}
Michał Jagiełło, Narody i narodowości. Przewodnik po lekturach, t. I, Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, Warszawa 2010, 259 s.
У національному питанні Міхал Яґелло – це перш за все практик. У 1989-1997 рр. він був заступником міністра культури, керуючи проблемами національних та етнічних меншин і польських громад поза Польщею. Він відомий через відкритий підхід і розуміння національних питань. Як співрозмовник, він нічого не приховує, ставлячи проблеми прямо, без дипломатичної мови. На першому місці – державний інтерес: так, як він його розуміє, і так, як формували принципи державної політики уряди, в яких М. Яґелло був міністром.
Після закінчення державної служби він керував Національною бібліотекою, віддаючи свій вільний час письменницькій праці. Чергові книжки присвячував (крім улюблених гір – Татрів) історії поляків та їхнім зв’язкам зі сусідніми народами. Нещодавно з’явилася перша частина двотомника під назвою “Przewodnik po lekturach”, яку автор нарік “Нації та народності”. Її тема – це ставлення поляків, зокрема польської інтелектуальної еліти, до білорусів, литовців та українців у період від кінця ХVІІІ ст. до початків ХХ ст.
“Мене цікавить, – пише М. Яґелло, – як тоді в нашому письменстві формувалося поняття “польська нація” та яким було ставлення польських еліт до національних рухів русинів (українців), литовців та білорусів. У силу фактів тут виникла також єврейська проблема, але вряди-годи, як доповнення до роздумів над основною тематикою”. Автор свої розмірковування ілюструє багатьма цитатами з книжок, газет та спогадів тодішніх письменників, публіцистів, політиків і громадських діячів. Наводить також думку сучасних істориків.
Усе для того, щоб передати атмосферу минулого, краще представити тодішні дилеми та наблизити спосіб сприймання “племен”, “родів”, “народностей”, яких спочатку сприймали як частину польської нації. Згодом прийшло розуміння, що це – окремі народи, які мають право на самобутність і самовизначення.
В книжці Яґелла знайомимося з поглядами сотень авторів – від корифеїв доби Просвітництва до провідників революції 1905 р. Книжка написана за хронологічним принципом. Тут описано період змагань за реформу І Речі Посполитої, спроби врятувати її незалежність під кінець ХVІІІ ст., наполеонівську добу, великі національні повстання 1830-31, 1846 та 1963 рр., Весну народів, позитивізм, автономію Королівства Галичини і Лодомерії та добу зародження модерних національних рухів і політичних партій.
“Коротко і майже метафорично кажучи, – підсумовує М. Яґелло, – на запитання: “нації чи народності?” звучала відповідь: “нації”. Усе ж розраховувалося, що оті “майже наші”, “домашні” народності та навіть нації захочуть жити разом з поляками – в одній, напевне федеративній державі”. Історія принесла розв’язку цієї дилеми. Поляків з литовцями єднає членство в ЄС, що не закінчило, однак, деякого протистояння в питанні національних меншин. Білорусь залишається останньою диктатурою в Європі, натомість Україна (після Помаранчевої революції та пов’язаних з нею надій) зависла поміж Європою та Росією.
“Територія УЛБ” – як називав проблему польської політики щодо України, Литви і Білорусі Єжи Ґедройць – все ще залишається відкритим питанням в польській політичній думці і державній політиці. Книжка М. Яґелла – це вдалий путівник слідами ідейних пошуків минулих поколінь польської еліти. Він буде придатний також для аналізування сьогоднішніх дилем.
“Наше слово” №42, 16 жовтня 2011 року {moscomment}
