Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ 2010-05-21
Мабуть, ніхто не сподівався, що інтерв’ю голови Кошалінського відділу ОУП Романа Біласа, надруковане в місцевій щоденній газеті “Місто” (від 10 лютого ц. р.), викличе такий резонанс.
А все почалося через слова: “Степан Бандера в Україні є героєм. (…) УПА в Україні – це організація, аналогічна до польської АК, а Бандеру вважають лідером національно-визвольного руху: так, як, наприклад, ген. Сікорського або командувачів АК у Польщі.
Сьогодні УПА звинувачують у так званій волинській справі, але забувають про її психологічно -соціологічне підґрунтя. (…) Однак не можна забувати: те, що вчинено полякам на Волині, було жорстокістю. Як по одній, так і по другій стороні є багато кривд, проте цим повинні зайнятися історики, а не політики. (…) Думаю, що українська громада в Польщі, зокрема, тут, на Помор’ї, очікувала того, що Степан Бандера стане героєм України. Українці хочуть мати і хочуть пишатися своїми героями (…)”.
Наведені вище слова викликали справжню словесну війну між Р. Біласом та тими, хто на Західному Помор’ї представляє “польський інтерес”: істориком Чеславом Партачем, умовно кажучи – “кресовими середовищами”, політиками з ПіС-у, поміж ними головою щецинського ПіС-у Лешеком Добжинським, та анонімними користувачами інтернету. Загалом, обурення викликав спосіб порівняння Р. Біласом українських і польських організацій та політичних лідерів, їхнє немовби паралельне зіставлення. Додавалося й те, що Р. Білас очолює Кошалінський відділ ОУП та займає пост віце-директора Замку поморських князів у Щецині. Мовляв, такою є позиція всього ОУП, до того ж, говорить це людина, яка працює в польській культурній установі – а такого бути не може.
Після низки критичних статей на адресу Р. Біласа в місцевій пресі й численних антиукраїнських коментарів в інтернеті, взяв слово згаданий вже Л. Добжинський, який у телепрограмі “Spięcie” (TVP3) сказав, зокрема, таке: “Занепокоїло мене те, що цього не говорила анонімна людина, а голова Кошалінського відділу ОУП та член органів цієї організації, віце-директор Замку поморських князів у Щецині. Занепокоїло мене те, що заступник директора Замку поморських князів у Щецині звеличує злочини проти Польщі” (підкреслення моє – ав). […].
Якщо дотеперішня дискусія ще вписувалася в жорстку суперечку стосовно оцінки українсько -польської ворожнечі на Волині та в Галичині під час ІІ Світової війни, то звинувачення Р. Біласа в тому, що він, мовляв, “звеличує злочини проти Польщі”, вже виходить поза її рамки. Тому голова Кошалінського відділу ОУП звернувся 29 квітня до Окружного суду в Щецині з позовом у справі порушення індивідуальних прав з вимогою складення заяви відповідного змісту (тобто Л. Добжинський мав би офіційно перепросити Р. Біласа). “Висловлювання відповідача (Л. Добжинського – ав) про нібито “звеличування” позивачем (Р. Біласом – ав) “злочинів проти Поль щі” викликали в позивача шок, відчуття безпідставного звинувачення щодо вчинків та висловлювань, які ніколи не були ним сказані. Крім того, вислови відповідача дискредитували позивача в його професійному середовищі та громадській роботі”, – написано в судовому позові. Р. Білас вважає, що цей вислів став частиною своєрідної кампанії проти нього, попри те, що в інтерв’ю та в адресованому до редакції листі він сам виразно підкреслив, що порівняння УПА до АК – це лише порівняння близьке й аналогічне для поляків, і зовсім не є ствердженням, нібито УПА – це така ж організація, як і АК, – читаємо далі в позові. Крім того, Р. Білас аж ніяк не применшує страждань поляків і не вважає, що українці не застосовували жорстокості стосовно поляків.
Оскільки атмосфера, яка витворилася навколо Р. Біласа, не дозволяла йому належним чином виконувати своїх обов’язків, він був змушений піти у відпустку. До того ж, висловлювання Л. Добжинського дискредитували Р. Біласа в очах кошалінських журналістів, які просто не могли повірити, що пропаґатор ідеї польсько-українського примирення нібито прославляє злочини проти Польщі, – відзначено в позові. У суді Р. Білас домагається, щоб Л. Добжинський був визнаний винним у порушенні його індивідуальних прав, та в судовому порядку заплатив 10 тис. зл., які мають бути переказані на хоспіс ім. св. Максиміліана Кольбе в Кошаліні. Крім того, у позові вимагає від Л. Добжинського, щоб той його офіційно перепросив у TVP3 з купівлею для цього платного оголошення. Відповідний текст Л. Добжинського зі словами вибачення мав би також з’явитися на першій сторінці “Ґазети виборчої” та “Щецинського кур’єра”.
Чи вдасться цього добитися – покаже час. Якщо так, то це був би перший випадок засудження факту очорнення українців на сторінках польської преси. І все ж, з цієї авантюри висновки для себе мусять зробити також самі українці. У Польщі історична політика – тим більше, у нинішній час – є однією з найважливіших складових загальної політики. Попри те, що головною метою своєї діяльності ОУП вважає забезпечення політичних і громадських прав української меншини, організація мусить займатися також історичними питаннями. Однак про історію, тим більш у контексті польсько-українських взаємин, нехай говорять історики – щоб потім не треба було пояснювати сказаного.
“Наше слово” №21, 23 травня 2010 року
