Степан Мігус ■ КУЛЬТУРA ■ №48 2017-11-26
ХІ Загальнопольські дні українського театру в Ольштині
Небуденне українське театральне свято відбулося 18 і 19 листопада цього року в Драматичному театрі Стефана Ярача в Ольштині. На сценах цього відомого вармінсько-мазурського осередку Мельпомени проходили ХІ Загальнопольські дні українського театру.
Захід відбувається що два роки, починаючи з 1995-го. Його учасниками стали цього року, не вперше, артисти Волинського академічного обласного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка. Ольштинський відділ ОУП співпрацює з луцьким театром постійно вже від двадцяти років. Лучани привезли до Ольштина три вистави.
У суботу на великій сцені Театру С. Ярача презентувалася драма «Століття Якова: Перше кохання» (Поліська рапсодія)» за повістю волинського письменника Володимира Лиса. У спектаклі зображений один з епізодів багатогранного твору – розповідь про перше кохання головного героя – 100-літнього вже в наш час діда Якова. Там і українсько-польські акценти, і трагічні часи війни та терору НКВС та побутове, на цьому фоні життя волинян. На сцені з’являється, в трьох іпостасях, зовсім ще юний, молодий і вже столітній Яків-Ясь і його нещасне кохання – Улянка. Вони з дитинства люблять один одного, та батьки хочуть віддати дівчину не за бідного парубка, а за багатого Тимоша Вергуна. Дівчина не насмілюється йти проти волі мами й тата. Весілля відбувається, коли Улянка вже чекає дитину від Яся… А потім боротьба, вбивства, табори, тюрми. Немало таких епізодів викликало сльози і в мужчин. Роль зрілого головного героя Якова зіграв Анатолій Романюк, юного Яшка Данило Герасимчук, а молодого Якова-Яся В’ячеслав Погудін. У роль закоханої дівчини Улянки прекрасно вписалася Людмила Натанчук, маленької Улясі – Діана Хмілевська, а Уляни, яка в останні роки життя відвідує свого коханого після повернення з Сибіру – Ольга Осіїк… Режисер-постановник спектаклю – Микола Яремків.
Українська театральна неділя почалася камерною виставою «Не шукайте щастя, бо я його украв» за п’єсою Івана Франка «Украдене щастя», яку режисерувала молода Ольга Оноприюк. здається, немає українця, особливо старшого покоління, який не знав би цього твору. У розмовах виявилося, що його в селах Кентшинського повіту на початку 50-х років минулого століття майже тайкома ставила молодь, переселена в рамках злочинної операції «Вісла»… Пізня зимова пора. У занепокоєнні чекає молода жінка Анна свого чоловіка Миколу. Та чи тільки відсутність чоловіка викликала такі переживання в її душі? Звичайно ж, ні. Дізнається Анна, що в їхньому селі з’явився Михайло Гурман, той, якого кохала в дівочі роки, з яким розлучили брати, про якого вони ж і сказали їй, що загинув, та й видали її за набагато старшого від неї покірного наймита Миколу. А ще через кілька годин зустрінуться вони, Михайло й Анна. І з новою силою запалає їхня любов. Величезною радістю, силою, що змусить забути Анну про все, стає це кохання. Та й пекельним вогнем обпече воно чисту душу цієї прекрасної жінки. В ім’я своєї любові вона жертвує всім: «Та чи ж не віддала я йому… честь жіночу, душу свою, добру свою славу. Присягу для нього зламала… Ну і що ж? Мені байдуже! Він для мене все: і світ, і люди, і честь, і присяга». Та страждає Микола, гине Михайло від його руки, і знову Анна одна, без любові та щастя… Це трагічна розповідь про людську долю, людські почуття, зрештою, людське життя… Любовний трикутник, боротьба між почуттями та нормами моралі, боротьба з самим собою заради примирення із соціумом… У виставі зіграли: Анна – Олена Гайова, Микола Задорожний – Олександр Веремко, Михайло Гурман – Сергій Єрмакович.
На фінал ольштинських Днів театру виникло філософське, а заодно таке реальне й актуальне питання: Що відбувається з людьми, коли вони відриваються від власного роду, цураючись свого походження?… Це за справою невмирущої та актуальної в наш день завдяки режисерському талантові народного артиста України, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка Федора Стригуна, який також у волинському театрі поставив комедію «Суєта» Івана Карпенка-Карого… Кожному з нас близька проблема порозуміння між поколіннями, усі ми, розчиняючись у власних проблемах, схильні забувати про почуття тих, хто поруч. Ми йдемо до майбутнього, замислюємось над минулим і, як наслідок, забуваємо про теперішнє… Тобто «суєта суєт і всячєская СУЄТА», як люблять повторювати герої п’єси. У спектаклі зіграли: Макар – Анатолій Романюк, Тетяна – Надія Федченко, Михайло – Ігор Зінчук, Карпо – Дмитро Мельничук, Іван – Сергій Єрмакович, Василина – Людмила Натанчук та інші.
Першого дня театрального свята відбувся й вернісаж двох виставок таки у фойє театру. Одна з них – «Великий Голод 1932–1933», підготована і подарована Ольштинському відділові ОУП Національним музеєм «Меморіал пам’яті жертв Голодомору», а друга, присвячена злочинній операції «Вісла» – «Розвіяні чужими вітрами» – опрацьовувалася львівським Історичним музеєм.
Зацікавлення Днями театру і супровідними заходами виявилося, як щороку, дуже великим. На театральному святі присутні були й, зокрема, керівник Консульства України в Ґданську, консул Лев Захарчишин, заступник голови Сеймику Вармінсько-Мазурського воєводства Мирон Сич, заступник президента Ольштина Ярослав Слома, уповноважені у справах національних меншин – маршалка воєводства – Віктор-Марек Лейк, воєводи – Едита Ґадомська. Попри концерт у цей самий час славнозвісного танцювального ансамблю ім. П. Вірського в Ольштині та «Молодіжний ярмарок» у Ґданську гостей було багато. До Ольштина приїхали прихильники українського театрального мистецтва також з Варшави, Плоцька, Кракова та інших поза Вармією і Мазурами, місцевостей Польщі. Це дає надію, що українське театральне свято в Ольштині далі житиме. ■
