диякон Петро Сивицький ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №37, 2013-09-15
Schematyzm Cerkwi Greckokatolickiej w Polsce za rok 2013 (stan na 20 marca), «Перемиські архиєпархіяльні відомості», Рік Х, Ч. 12, 2013, 394 С.
Термін «шематизм» походить від латинського слова Schematismus, a якщо сягнути глибше – від грецького схема (схіма), що означає «постать», «форма», «вигляд», «кшталт», церковнослов’янською перекладається також як «образ». Якщо дивитися поверхово, шематизм є просто довідником про єпархію або чернечий орден. Таке видання навряд чи буде хтось читати. Більшість не візьме його до рук, а меншість зробить це радше як і з іншими довідниками – відкриє книжку з метою знайти конкретну інформацію (наприклад, адресу парафії чи священика). Отже, чи варто про шематизми писати?
Однозначно – варто. Шематизм є своєрідною документацією життя Церкви. Безперечно, організаційні дані далеко не вичерпно описують церковне буття. Ба, вони не вміщають того, що у Церкві найголовніше. Проте для історика шематизм – це неоціненна скарбниця знань (особливо, якщо його ґрунтовно опрацювати – згадаймо тут, наприклад, «Шематизм греко-католицького духовеньства Апостольскої Адміністрації Лемковщини», Львів, 1936). Ця публікація не може бути зовсім нецікавою і для свідомих вірян, яким небайдужий стан Церкви. Тим паче, що найновіший шематизм УГКЦ в Польщі відходить від «єпархіяльного» стандарту, характерного для шематизму 2007 р., та охоплює всю Перемисько-Варшавську митрополію.
Видання, зараховане формально до «Перемиських архиєпархіяльних відомостей», має гарне оформлення, тверду обкладинку, якісний папір. Тут уміщено дані про ієрархів, організацію і духівництво обох єпархій та про чотири наявні в Польщі чернечі чини – один чоловічий і три жіночі. З каталогів духівництва довідуємося про дати народження і рукоположення кожного пресвітера чи диякона (з ченцями включно) та про функції, які він виконує. До біографій додано і світлини клириків.
Детально описані центральні органи єпархій – курії (чомусь панує в нас звичка називати їх українською «консисторіями», а це помилка!), в Перемисько-Варшавській архиєпархії – ще й капітули, колеґії єпархіяльних радників, пресвітерські ради та інші спеціалізовані ради й комісії – з питань економіки, екуменізму, катехизації, молодіжного душпастирства, церковного мистецтва, літургійного життя. Усякі інші єпархіальні установи – Карітас, ЗМІ, перемиський архів, реґентський інститут, інтернет-крамничка «Софія», братство «Сарепта» – теж знайшли місце в шематизмі. Слід завважити, що й надалі семінарійну освіту і церковне судочинство забезпечують для УГКЦ римо-католицькі установи. Вміщена в шематизмі й інформація про місця особливого значення для греко-католицького культу та про спеціалізовані душпастирства – військове, лікарняне й тюремне.
Довідки про парафії групуються за протопресвітератами (деканатами). У митрополичій єпархії Перемиський протопресвітерат має 16 парафій, Ельблонзький – 12, Краківсько-Криницький – 15, Ольштинський – 9, Сяніцький – 16, Венґожівський – 11. У Вроцлавсько-Ґданській єпархії деканатів – 4: у Вроцлавському – 16 парафій, у Кошалінському – 12, у Слупському – 15, Зеленогірський же деканат нараховує 13 парафій. Кожна парафія описана за схемою: назва, номер REGON, адреса храму, пароха й парафіяльної канцелярії, телефонні номери, електронна пошта, веб-сайт (якщо є), порядок богослужінь, дата храмового празника, метричні книги (чи ведуться і відколи), школи і садочки, у яких відбувається катехизація. Згадується в книзі і про дочірні церкви та каплиці (якщо є). Уміщені також дані про територію парафії, описану на основі світського адміністративного поділу. Опубліковані чорно-білі світлини храмів. Слід теж додати, що в шематизмі є карти – як митрополії, так і окремих деканатів. Завершують шематизм дані про чернечі структури і два покажчики – іменний та географічний. В другому ж уміщено перелік усіх парафій та описи їх території.
Як і кожен людський твір, цей шематизм також має свої мінуси. Сумнівним є окреслення «Cerkiew Greckokatolicka» – мало би бути «[Ukraiński] Kościół Greckokatolicki». Деколи території парафій описані неточно. Наприклад, до парафії в Асунах має належати с. Ленкниця Сроковської ґміни (с. 201), а вся ця ґміна належить парафії в Байорах-Малих (с. 203). Красноставський і Володавський повіти, як виходить, належать рівночасно парафіям у Люблині (с. 75) та Холмі (с. 57). Втім, з усієї довідки про Холмську парафію (с. 56–57) необізнаний читач міг би зробити висновок, що історична Свято-Миколаївська церква належить зараз греко-католикам – а так воно, на жаль, не є. Храм цей «окупований» музеєм, щорічна же Служба Божа в день Пратулинських мучеників (23 січня) правиться в соборі на Даниловій горі, а інші принагідні відправи – або там же, або в тюремній каплиці (для в’язнів).
В цьому виданні шематизму бракує історичних довідок про окремі парафії. Якщо у випадку митрополичої єпархії прискіпливий читач зможе їх знайти в шематизмі 2007 р., то з Вроцлавсько-Ґданською єпархією куди гірше: аналогічної публікації нема. Розумію, ощадність паперу, проте шкода… Не уміщено й інших цікавих даних, які були в давніх шематизмах, наприклад, про сімейний стан духівництва. За моїми підрахунками, 39 єпархіальних пресвітерів – неодружені, 1 – удівець та 32 – одружені; коли врахувати тільки висвячених у пресвітери в ХХІ ст. (2001–2013), то з них 20 – одружені і 7 – ні. Не зазначено кількості вірних окремих парафій (нагадаймо, за переписом 2011 р. в Польщі загалом є 33 тис. греко-католиків). Немає навіть числа дітей, що навчаються релігії; у шематизмі 2007 р. це враховано, причому з поділом на категорії шкіл.
Попри всі негаразди, найновіший шематизм УГКЦ в Польщі залишається цінною криницею знань не тільки для дослідників, а й для всіх, кому цікаве життя цієї спільноти, зокрема його організаційно-адміністративний вимір. ■
