На два дні (12-13 травня) відкрилися двері греко-католицького храму Воздвиження Чесного Хреста і парафії в Ґурові-Ілавецькому учасникам наукового семінару, який організатори назвали “Світло Сходу в просторі ґотики – агапа* в Ґурові-Ілавецькому”.

Творча зустріч почалася від молитви у церкві та інавґураційної доповіді, яку виголосив проф. Марко Мельник з Ольштина. А парох та рушійна сила конференції, о. Іван Лайкіш, привітав присутніх, які до Ґурова приїхали з Кракова, Ґнезна, Варшави, і побажав творчої атмосфери та збагачення новими відомостями й ідеями.

Проф. М. Мельник зосередився над фактами і міфами, що стосуються Берестейської унії. У першу чергу, як відзначив доповідач, дійсність затирається в пам’яті з плином років і століть, а потім стає міфом. Ці ж міфи не тільки можуть мати неґативний характер (наприклад, в етнографії чи теології – це окреслені секвенції символів, які говорять про певну правду, якої не можемо висловити раціонально). Міфи нам потрібні, бо вони щось розповідають і про нас самих. Зокрема, професор відзначив, що Берестейську унію, попри все, належить оцінювати як відновлення єдності з Вселенською Церквою; 1054 р. стався розкол – і наші предки схотіли під кінець XVI ст. повернутися до джерел. Це був факт, який часом і сьогодні дехто сприймає як акт зради. Проте в тодішніх реаліях, як сьогодні про це говориться, не було іншого зразка єдності. З плином століть з’явився міф (а може і факт?), що греко-католики стали синтезом двох традицій – візантійської і латинської, тобто “золотою серединою”.
Далі творча зустріч перенеслася до будинку приходу. Там присутні мали змогу послухати доповіді д-ра Мирослава-Петра Крука про ікони проф. Юрія Новосільського в каплиці Святих Бориса і Гліба у Кракові. Своїми думками й переосмисленням творчості відомого іконописця ділився брат Хосе Іґнатіо Іґлесія Пуіґ (СМ) з міста Валенсії (Іспанія).
Натомість про творчі зустрічі проф. Ю. Новосільського з Греко-католицькою церквою говорила авторка його біографії Кристина Черні. Вона, розповідаючи про художника, зокрема, згадала про його сім’ю, в якій мати була римо-католичкою, натомість батько – греко-католиком. Це спричинилося до того, що хлопець спочатку виховувався в латинській традиції, а потім, завдяки батькові, пізнав візантійську. Біографія Ю. Новосільського – надзвичайно колоритна: це і роки ІІ Світової війни, і відвідання Унівської лаври в Україні, і життя в післявоєнній Польщі в різних містах, де вчився, працював і навчав. Професор, як відзначала К. Черні, протягом усього свого життя був “літургійною людиною”. Коли в нього і з’явилися роки сумнівів, усе-таки відвідував церкви з пошани до величності обрядів. Далі присутні почули про творчий шлях маляра і здійснені протягом усього життя його проекти – зокрема про ті, що були призначені для УГКЦ в Польщі (ця спадщина збереглася у Вроцлаві, Ґурові Ілавецькому, Білому Борі, Венґожеві, Острому Барді, Люблині, Кракові тощо). Доповідь закінчилася цікавим ствердженням, що проф. Новосільський найкраще вписався у просторі греко-католицьких храмів, оскільки для латинників був занадто східним, а для православних – надто західним. Тут віднайшов свою “золоту середину”.
Чергова доповідь, д-ра Володислава Козубеля, стосувалася окреслення місця і ролі УГКЦ в житті української спільноти на Вармії та Мазурах – після виселення з рідних земель. Доповідач дав історичний нарис Акції “Вісла”, висвітлив початок пастирської праці греко-католицьких священиків та організування духовного й громадського життя на новому місці поселення. Говорячи про організоване існування українців у північно-східній частині Польщі, д-р Козубель проголосив досить суперечливе ствердження: нині щораз більше всіляких заходів улаштовує Церква, але різко зменшується кількість тих заходів, що їх організує ОУП, яке не спроможне сьогодні зайнятися ними. За його словами, вистачить не дати ОУП дотацій, і протягом року воно перестане існувати.
Далі Юрій Нецьо представив слухачам історичне минуле містечка Ґурова та його давніх мешканців – натанґів. Він порівняв довоєнні роки з сьогоденням: нині майже не залишилося слідів виселених німців.
Отець Богдан Кішко повернувся думкою до початків греко-католицької парафії в Ґурові-Ілавецькому (заснована 1957 р.), звертаючи увагу на складні десять повоєнних літ, коли переселенці були позбавлені візантійських богослужінь та опіки своїх духовних пастирів.
Пізніше були доповіді про облаштування протестантських храмів під потреби східного культу на Вармії та Мазурах після 1945 р. (п. Івона Ліжевська), трансформування храмових інтер’єрів на не зв’язані з культом простори (п. Ольга Щерба), історично-культурні зміни в теперішній греко-католицькій церкві в Ґурові-Іл. (п. Пауля Ценжка). Інженер Богдан Боберський розповів про свою співпрацю з проф. Новосільським і колишнім парохом, о. Юліаном Ґбуром (тоді зруйнований ґотичний храм треба було облаштувати під церковні потреби). Саме останньому належить ідея збиття заволоженої штукатурки всередині церкви і відкриття цеглин, що стало природним тлом для ікон і поліхромії проф. Новосільського.
Субота закінчилася двома доповідями вже в самому храмі. Д-р Анджей Жемполух детально і з посиланнями розповів про бароковий, кілька років тому відновлений і реконструйований розпис на стелі, що представляє біблійні сцени. Про цей же розпис говорив Олександр Новаковський, який займався відновленням стелі.
День, насичений цікавими доповідями, концертом дуету бандуристок з Дрогобича та новими даними, присутні на конференції закінчили спільною трапезою, під час якої з’явилося кілька цікавих ідей. Організатори обіцяють надрукувати окрему книжку, яка складатиметься з прочитаних і доповнених доповідей.

“Наше слово” №24, 10 червня 2012 року {moscomment}