08.08.2022
Молилися за Україну та мир у світі
Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №30, 2022-07-24 В греко-католицькій парафії у Хшанові біля Елька 2 липня відбувся традиційний відпуст. Парафія відома тим, що у...
Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №29, 2023-07-23
У Хшанові, на півночі Польщі, 8 липня відбулися урочистості з нагоди Дня св. апостолів Петра й Павла. Божественну літургію очолив владика Ольштинсько-Ґданської єпархії Аркадій Трохановский.
Хшаново символічне тим, що одразу після депортації внаслідок акції «Вісла» о. Мирослав Ріпецький провів тут першу літургію для українців –греко-католиків, вірян церкви, забороненої в комуністичній Польщі. Сюди вони приїжджали молитися, вінчатися та хрестити дітей. Сьогодні парафія в Хшанові, яку очолює парох о. Григорій Столиця, – невелика, але відзначення свята св. Петра й Павла залишається багатолюдною духовною подією. Українці моляться тут перед іконою Матері Божої Неустанної Помочі, беруть освячену воду й предмети релігійного вжитку та об’єднуються за спільною трапезою.
Оля Оринчак приїжджає до Хшанова давно. Говорить, що просто звикла. Можливо, тому, що сюди її ще змалку привозили батьки. А може, тому, що о. Мирослав Ріпецький хрестив її в рідному селі Ліски, ще перед тим, як разом з іншими українцями зазнала горя виселення.
– Я просто хочу тут бути, мені тут добре, – говорить пані Оля. До Хшанова приїжджає також її дочка Дарія. Не лише на свято, але й часто в останню суботу місяця, коли правлять службу Божу в наміренні хворих.
– Бути тут і побачити інших людей, які так, як ти, потребують Бога, – це дає силу на весь рік, – говорить про свято пані Дарія.
До Хшанова із Сілезії приїхали й подружжя Ольги та Мирослава Козій і Ольги та Івана Зради. Ольга Козій говорить, що колись належала до парафії Решель. Відстань і короткий час відпусток довгі роки не дозволяли їм відвідувати Хшаново.
– А це близьке для мене місце – я сюди дитиною приїжджала зі старшою сестрою, – згадує пані Ольга. Для неї важливим є також вшанування пам’яті о. Мирослава Ріпецького. – Він приклад для нас і наступних поколінь, як насамперед шанувати рідне, але й чуже.
До парафії Пєнєнжно колись належала Ольга Зрада. З розповідей батьків знає, що спочатку вони лише у Хшанові могли брати участь у рідній літургії.
– Тато розповідав, що потяг тут не зупинявся, і вони мусили вистрибувати під час їзди, – згадує зворушена пані Ольга. Її чоловік Іван зауважує, що до Хшанова приїхали вперше, але відвідати це місце було їхньою постійною мрією. Церква в його житті має велике значення. Від 35 років займається церквою у Катовицях.
– Тепер завжди, коли повертаємося з півночі Польщі, я мушу, особливо у неділю, зайти до якогось храму – в Доброму Місті, Ольштині чи деінде. Коли там помолюся, то просто почуваюся краще, – говорить пан Іван. Усі разом підкреслюють, що віра та активне служіння церкві для них є дуже важливим.
Хшаново відвідала й пані Катерина, котра належить до парафії Ґіжицько, для якої бути тут – це просто духовна потреба та завжди сильне зворушення.
– Це, напевно, пов’язано з вихованням, бо сюди завжди приїжджали мої батьки, – вважає пані Катерина. Вона не брала участі в прощах до Хшанова від наймолодших років, але з підліткового віку пам’ятає їх як обов’язковий пункт. Спершу вони не мали такого значення, як тепер.
– Думаю, що я просто розвинулася духовно, – пояснює пані Катерина. У Хшанові вона відчуває силу спільноти тих, хто має подібні духовні потреби. – Для мене присутність тут важлива й з огляду на батьків, які через вік не можуть приїхати самі. Отже, я тут трохи від їхнього імені.
Вона додає, що Хшаново – це також її особисте паломництво в наміренні усієї сім’ї й «щоб на душі було легше».
Владика Аркадій Трохановський зауважує, що енергія Хшанова в тому, що люди повертаються сюди, як до джерела, оскільки весь час потребують відновлення з огляду на проблеми як в релігійному, так і національному українському житті.
– Тут у нас завжди наново росте дух і віра в те, що ми разом можемо щось будувати. І навіть, коли потім роз’їдемося по своїх місцевостях, ця енергія до творення спільноти залишається, – наголошує владика. За його словами, цю силу вивільнив о. Мирослав Ріпецький. Владика підкреслює, що до Хшанова приїжджають саме через його історію, оскільки з місцем не пов’язано якесь об’явлення, і це також не санктуарій.
– Однак ми сюди приїжджаємо, молимося і дякуємо тим, хто тоді мав відвагу зробити щось настільки позитивне, – підкреслює ієрарх. Він уважає, що таке відновлення духа й наповнення відвагою бути українцями потрібне й у сьогоднішні неспокійні часи. – Важливо, що ми усвідомлюємо тут, що без спільноти ми є слабкими.
У своїй проповіді під час літургії він, зокрема, закликав мирян до відновлення дерев’яних хрестів окремих парафій, що стоять на прицерковній площі в Хшанові. Ця фізична робота, якщо в ній візьмуть участь особливо представники молодого покоління, має об’єднавчу силу.
– На тих хрестах є назви місцевостей. Мабуть, ми не хочемо, щоб склалося враження, що ми щось занедбали чи були байдужі, – зазначає владика. Він додає, що хрест – це символ, при якому маємо стояти, показуючи свою непохитну віру та зв’язок із рідною українською церквою. Владика зауважив також, що зараз такі події, як урочистості в Хшанові, дозволяють у бесіді обмінюватися думками щодо допомоги Україні. – Це не торги, які показують, хто більше, а хто менше допомагає. Кожен робить це, як вміє й може. Головне, щоб долучалися всі. Щоб Україна відчувала цю допомогу, а ми відчували, що рятуємо українські життя.
Він зауважив, що час, який минув від тогорічного свята, був переповнений болем від війни й кількості жертв в Україні, а також сповнений всебічною її підтримкою. Водночас церква і духовне життя в цей складний період дозволяли розвиватися та пробуджували людяність. Владика розмірковував також про потребу віри в житті людини, навернення й силу релігійної спільноти.
– Людина не може прагнути лише земних багатств. Вона повинна споглядати й на Ісуса Христа. Господь Бог зі своїм словом має бути присутній у нашому житті, – закликав владика Аркадій Трохановський та заохочував до рефлексії над життям вічним. Він підкреслив, що не можна полюбити Бога, якщо спочатку не приймемо й не полюбимо людей, які поруч. Такої відкритості до ближнього, за словами владики, вчили й святі Петро та Павло.