Олесь Якимів ■ УКРАЇНА ■ 2010-02-04
Громадяни України 17 січня черговий раз прийшли до виборчих урн і віддали свій голос за президента України. Одним з головних результатів першого туру оглядачі назвали факт, що вибори відбулися демократично. Прикро, що хоч і минуло вже 5 років після попередніх президентських виборів, однак надалі виникають застереження щодо дотримання законності під час виборів, чесності під час підрахунку голосів, використання технологій, котрі можуть суттєво вплинути на результати в день виборів.
Хоча, з іншого боку, у цьому нема нічого дивного. Фактично ніхто не був покараний за порушення, допущені 2004 р., а головні порушники взагалі отримали державні нагороди з рук тих, хто їх найбільше звинувачував у порушеннях.
Результати першого туру відомі – вони передбачалися. Деяка несподіванка – перемога В. Януковича в Закарпатській області, яка за роки перебування В. Ющенка на посаді президента України стала вотчиною В. Балоги. Знову має місце поділ електорального поля в Україні на дві умовні частини: помаранчеву і синю. Поділ на тих, хто більш орієнтований на західні цінності і тих, кому дружба зі східним сусідом України є понад усе. Тому другий тур і має стати визначником того, наскільки змінилося українське суспільство, зважаючи на втрату багатьох сподівань і світову економічну кризу; наскільки українці є послідовними у вирішенні своїх проблем; наскільки ті, хто визнає певний тип цінностей, здатні згуртуватися навколо лідера, що в даний момент є найяскравішим виразником однієї з двох частин виборців.
На синьому фланзі все зрозуміло – комуністи однозначно підтримали В. Януковича. На протилежному боці виявилося чимало діячів, які не доросли до рівня зрілих політиків, здатних мислити стратегічно, здатних поступитися своїм его для загальної ідеї. Ю. Тимошенко, маючи 2004 р. серед громадян підтримку аж ніяк не меншу, ніж чинний президент України тепер, знайшла в собі мужність навіть не кандидувати й одразу підтримати Віктора Ющенка. Зворотної дії 2010 р., на жаль, немає.
Перед другим туром виборів у суспільстві, особливо в західних реґіонах України почала поширюватися думка, що потрібно взагалі не йти на вибори, або голосувати проти всіх. Реалізація цієї ідеї однозначно дозволить перемогти В. Януковичу. Одночасно такий пасивний підхід не принесе жодної користі виборцям. Переможець виборів найменше перейметься бажаннями тих, хто не в стані вибирати. У майбутньому він збільшить зусилля, щоб прихилити до себе електорат конкурента. Сама ідея нерезультативного голосування шкідлива як для теперішнього українського суспільства, так і для майбутнього розвитку держави. Стільки поколінь українців мріяло й боролося за право вибору, а тут українцям у своїй державі знову пропонують стояти осторонь, тримати дулю в кишені і чекати, коли за них їх долю вирішить хтось інший.
Вибори в два тури – це як їзда широкою, багатосмуговою дорогою, яка закінчується Т-подібним перехрестям. На широкій дорозі ми можемо змінювати смуги, вибираючи ту, котра більш відповідає нашій манері їзди чи можливостям нашого автомобіля. Але на перехресті потрібно повернути або в один, або в другий бік. Якщо ж ми не в стані вибрати і стоїмо, блокуючи рух, то під’їдуть наступні учасники руху і за декілька хвилин зіпхнуть нас на узбіччя. І немає ґарантії, що узбіччя – це не провалля. За час виборчої кампанії перед першим туром український виборець мав удосталь часу, щоб визначитися з найкращим кандидатом. Деякі виборці по декілька разів змінювали свої уподобання. Але в другому турі є тільки двоє кандидатів, отже знову треба вибрати.
“Наше слово” №6, 7 лютого 2010 року {moscomment}
