Мар’яна Голодняк ■ КУЛЬТУРА ■ №37, 2012-09-09
На заході Польщі, за 50 км від німецького кордону, у невеликому місті Ґожові-Великопольському постав православний хор. У стінах маленької місцевої святині він творить музику, що зворушує серця не тільки ґожів’ян, а й тих слухачів з усієї Польщі, які хоч раз чули неперевершений акапельний спів хористок.
Православна парафія Різдва Пресвятої Богородиці в Ґожові, яка належить до Щецинського деканату Вроцлавсько-щецинської єпархії Польської автокефальної православної церкви (ПАПЦ), восени святкуватиме своє 50-річчя. Парафіяльну церкву збудували щойно в 1990-х роках. Упродовж двадцяти років існування храму не було ані хору, ані групи півчих, які би постійно співали під час богослужінь: приїжджали люди аж зі Щецина або ж допомагав хтось із парафіян, обізнаний у церковному співі. І так було до 2005 р., коли з України до Ґожова приїхав молодий дириґент Олександр Левчишин. Прийнявши запрошення парафіяльного священика Василія Михальчука, сповнений бажанням пізнати світ та реалізувати себе, він поклав початок існуванню жіночого духовного хору «Сотірія».
Реґент за покликанням
Народився О. Левчишин на Рівненщині, у селі Бугрині. Любов до музики й до Бога супроводжувала його життя від дитинства. Як восьмилітнє хлоп’я він співав у дитячому церковному хорі, а у дванадцять пішов до музичної школи, де вчився грати на флейті. Згодом став студентом Рівненської духовної семінарії.
– Спочатку я планував бути священиком. Однак протягом навчання відкрив у собі своє справжнє призначення – і вирішив присвятити себе духовній музиці, – згадує дириґент.
Уже на другому курсі О. Левчишина обрали заступником дириґента чоловічого хору семінарії, у якій навчався. Після закінчення навчання працював дириґентом хору в маленькому українському містечку Костополі на Рівненщині. Та вже через півроку, отримавши пропозицію від митрополита рівненського й острозького Даниїла, Олександр очолив хор у Рівненському кафедральному соборі. І ще за півроку – нова сходинка, яка змінила усе Олександрове життя – можливість закордонного виїзду.
Крізь терни до зірок
Після прибуття до Ґожова О. Левчишин почав працювати в місцевій православній церкві. Під час богослужінь співав сам, але згодом почав пошуки охочих приєднатися до нього в цій справі. Лише троє людей згодилося співати в церкві разом з Олександром. Але через кілька місяців до майбутнього хору почали приєднуватися також жінки, охочі до церковного співу. Тоді ані хористки, ані сам дириґент навіть і не припускали, що поклали початок великої справи – заснували хор, який став відомим не тільки в Ґожові, але й у всій західній Польщі, котрий отримував чергові пропозиції виступів та організовував власні концерти.
Почався довгий період навчання хористок особливостей православної літургії та хорового співу: як читати ноти, як реаґувати на заданий тон і кожен рух руки дириґента. Та головне – як співати складною церковнослов’янською мовою. Не було це легким завданням, адже більшість дівчат не має музичної освіти та не знає нотної грамоти. Проте, завдяки вимогливості й терпеливості О. Левчишина та завдяки працьовитості й великій любові до співу з боку хористок спільна копітка праця почала приносити плоди.
Перші визнання
Дебютний виступ «Сотірії» відбувся в стінах рідного храму під час богослужіння, на яке приїхав архиєпископ вроцлавський і щецинський Єремія. Саме з його рук у вересні 2006 р. хор отримав вітального листа – благословенну грамоту за значний внесок на користь Православної церкви. Від того часу ґожівська парафія стала для хористок не тільки другим місцем праці, а й майже другою домівкою.
У січні 2007 р., під час православних Різдвяних свят, хор організував свій перший повноцінний концерт – «Вечір колядок». Того дня до маленької церкви прийшло майже три сотні охочих подивитися виступ молодого колективу. Концерт став великим успіхом для хору та перепусткою до участі в культурному житті міста, відчинив двері до майбутніх численних виступів. Від того часу «Вечір колядок» вже традиційно відбувається щороку, збираючи під дахом ґожівської святині щораз більше прихильників українських, російських, білоруських, а також і польських колядок. На концерті звучать і вірші українською та польською мовами.
– На жаль, традиція колядування сьогодні слабшає, тому метою наших різдвяних концертів стало відродження цього звичаю, адже колядки – і польські, і українські, – це чудові та мелодійні пісні, що прославляють народження Ісуса Христа. Крім концертів, які ми організовуємо в церкві, практично кожного року ходимо колядувати в домівках наших парафіян. Тим самим приносимо радість близьким і знайомим нам людям, – розповідає керівник хору, католичка Мажена Райхель.
Після першого «Вечора колядок» хор «Сотірія» записав платівку під назвою «Бог рождається», до якої увійшло 15 творів, що лунали під час різдвяного концерту.
Міжнародний фестиваль у Гайнівці
Одне з найбільших бажань хору здійснилося 2010 р. – це була можливість виступити на ХХІХ Міжнародному фестивалі «Гайнівські дні духовної музики». Для «Сотірії» участь у такій події, поряд із тринадцятьма іншими церковними хорами, стала великим кроком уперед. Та перш за все – нагодою продемонструвати свій талант і результати декількох років праці не лише перед ґожівськими парафіянами, але й перед значно ширшою аудиторією.
Концерти, концерти…
Для «Сотірії» 2010 рік був також особливим завдяки першому організованому концертові музики Великого посту «Пасія». Тоді церква ущерть заповнилася слухачами, які прийшли, щоб при полум’ї свічок та в атмосфері особливої святості й близькості до Бога послухати духовних пісень, теми яких викликають роздуми над таїнством страстей Христових. Концерт «Пасія», як і «Вечір колядок», відбувається щорічно у стінах парафіяльної церкви.
За сім років свого існування хор «Сотірія» дав близько вісімдесяти виступів. Серед них було чимало концертів, пов’язаних з українською (зокрема лемківською) культурою. Це і Загальнопольський конкурс писанок ім. М. Ковальського та фотовиставка Марії Каневської «Мовчазна скарга – доля святинь на українсько-польському пограниччі», організовані в Ґожові-Великопольському. Також Зустрічі з лемківською культурою, Лемківські музичні вечори в Ґожові та Лемківська ватра в Лугах. Хор виступив під час святкування 60-ї річниці Акції «Вісла».
Хор «Сотірія» був учасником трьох «Святвечорів народів», організованих у Ґожові-Великопольському, взяв участь у «Вечорах колядок» у містах Сонточно, Старґард-Щецинський та Костшин-над-Одрою. Серед інших виступів хору: «Дні весни» в Німеччині, відкриття Ґожівської філармонії та кілька десятків концертів релігійної пісні в Познані, Бледзеві й інших польських містах.
Хористки
Сьогодні в хорі співає сімнадцять хористок. Усі вони – різного віку (наймолодшій п’ятнадцять років, найстаршій – за шістдесят), віросповідання та професії. Проте, незважаючи на це, їх єднає любов до духовної музики та співу. Більшість хористок мають лемківське коріння. Є серед них і кілька дівчат, які народилися в Україні, а тепер мешкають у Ґожові.
– Спів у хорі – це для мене не тільки молитва. Це також своєрідний спосіб возз’єднання з моєю коханою, далекою родиною, з якої я винесла захоплення співом, – розповідає українка Ірина Поліковська, яка співає в ґожівському хорі від самого його заснування.
Серед хористок є також католички, яких привела до православної церкви цікавість, а захоплення духовним співом й атмосферою православної літургії зробили їх частиною цієї великої справи.
– Я отримую велике задоволення, бо не роблю це для самої себе, а для парафіян і Бога. Так я відчуваю самореалізацію, співаючи перед публікою. Я впевнена, що на це була воля Божа, – ділиться враженнями від співу в хорі полька Адріана Турська.
Одна з хористок – Ельжбета Кучинська – відома в усій Польщі професійна співачка, переможниця численних пісенних конкурсів та фестивалів. Зачарована духовною музикою та Україною, приєдналася до православного хору «Сотірія».
– Уже від першої зустрічі з хором я була впевнена – це саме те, що я шукала. Хор щойно розвивався, але я відразу відчула, що хочу в ньому співати. Тут панує неповторна атмосфера, яку створили люди і музика. Прекрасна музика заполонює серце. Заради цього й варто було приєднатися до хору, – висловлює свою думку Ельжбета.
Цеглина за цеглиною, ось уже восьмий рік, О. Левчишин та дівчата творять хор, єдиний такий у західній Польщі, знаний не тільки в їхньому рідному місті, але й серед православної спільноти країни. Хористи творять мистецтво, сягаючи своїм співом до найсвятіших глибин сердець своїх вірних прихильників.
У репертуарі хору знаходиться понад 250 музичних творів: як духовних, так і народних пісень та колядок – українських, російських і білоруських.
– «Сотірія» – це не лише музичний колектив. Єднають його учасників спільні виступи, але й міцна дружба поза стінами церкви, спільно проведені свята, дні народження та просто дружні зустрічі. «Сотірія» – то наша друга родина, без якої вже не вміємо жити, – підсумовує дириґент.
У перекладі з грецької «сотірія» означає «звільнення». Саме це слово нерідко вживаємо, звертаючись з молитвою до Господа. Саме цього часто шукаємо у стінах храму під час богослужінь. Саме це внутрішнє духовне відчуття лишають після себе почуті пісні у виконанні хору «Сотірія». ■
