Розмовляв Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ 2011-12-09
{mosimage}
Борис Тарасюк – український політик, дипломат, голова комітету ВР України з питань європейської інтеґрації – про зближення з ЄС, позицію щодо неї української влади та те, чим є справа Юлії Тимошенко, говорить в інтерв’ю “Нашому слову”.
Як Ви підсумуєте стан інтеґрації України з Європейським Союзом?
-Після перемоги демократії в Україні нова влада зробила багато речей, які спонукали інтенсифікувати відносини з ЄС. Нагадаю, що влітку 2005 р. Україна в односторонньому порядку скасувала візи для громадян країн- членів ЄС. На жаль, тут не було зустрічного кроку з боку ЄС.
Крім цього, 2007 р. розпочалися переговори щодо майбутньої угоди про асоціацію. Україна 2008 р. вступила до Світової організації торгівлі, і розпочалися переговори щодо зони вільної торгівлі. Того ж року відкрито діалог щодо безвізового режиму для громадян України. Отже, зроблено все для того, щоб інтенсифікувати взаємини між Україною і ЄС, при чому мало це вигляд системних кроків. Нині ми дійшли фактично до цієї стадії, коли можуть бути завершені переговори щодо угоди про асоціацію і коли Україна працює над виконанням плану дій з лібералізації візового режиму. Угода про асоціацію надає широкі можливості для українського бізнесу, економіки та громадян, тому з нею пов’язаний цивілізаційний вибір України. Однак нинішня українська влада зробила все для того, щоб обурити, викликати неґативні емоції з боку ЄС. Це насамперед стосується дій, які здійснюються всередині країни, – наступу на демократію, згортання демократичних надбань, наступу на опозицію, ув’язнення її лідерів тощо.
Якщо зближення з ЄС – це позитивний цивілізаційний вибір, то така поведінка, м’яко кажучи, нелогічна.
-З точки зору нормальної європейської політики і нормальних європейських політиків це нелогічно, але з точки зору теперішньої влади – абсолютно логічно. Ця влада не має ні цінностей, ні моральних принципів, які існують в ЄС. Тому інколи політикові з Європи важко зрозуміти її дії.
Але дітей українські лідери посилають на навчання у Європу. І самі її відвідують. Західний світ і цінності все- таки приваблюють.
-Треба зрозуміти, що багато представників нинішньої влади здобувало свої перші мільйони шляхом тіньової економіки, користуючись державним бюджетом. Їх це влаштовувало і влаштовує надалі. У той же час, вони розуміють, що для їхніх дітей навчання в ЄС краще, ніж, скажімо, у Росії – і тому їх cпрямовують сюди. Але це не означає, що вони почали жити за принципами і стандартами ЄС: зовсім ні. Вони продовжують користуватися методами тіньової економіки, які існували 5-10 років тому, коли незаслужено набували свої капітали.
На чому спирається Ваша думка, цитована в українських мас- медіа, про те, що запланований на 19 грудня саміт Україна-ЄС у Києві та парафування в його рамках угоди про асоціацію можуть не відбутися?
-Якщо нині керівництво українського Міністерства закордонних справ говорить, що відомство і не мало планів висувати на парафування угоду про асоціацію під час саміту, то це свідчить про те, що влада тепер шукає приводів для того, щоб пояснити, чому ж цього парафування немає. Від моїх знайомих і з того, що читаю і чую від політиків у ЄС, можу зробити висновок: якщо влада на чолі з Віктором Януковичем не буде здійснювати кроків з нормалізації ставлення ЄС до України, то може врешті-решт так статися, що саміту дійсно не буде.
Основний крок – це значить з’ясування справи Ю. Тимошенко?
-Річ у тому, що остання резолюція Європарламенту 27 жовтня була дуже критичною щодо України та української влади. У ній у чотирьох пунктах згадується прізвище Тимошенко. Це свідчить про рівень цієї справи. Але чи мова йде про одну Ю. Тимошенко? Мова йде радше про уособлення ставлення нинішньої влади до демократії, що виявляється як через справу Тимо шенко, так і через справу проти Юрія Луценка. Не можна звужувати до однієї чи двох персон незадовільний стан з демократії, який існує в Україні. Це лише персоніфікація загальних процесів наступу на народовладдя.
Деякі польські експерти задумуються, чи Україна – подібно як і Білорусь – остаточно не вибере партнерства з Росією: адже там є конкретні речі, як от газ чи ринок для товарів, яких продати в Європі радше не вдасться. З другого боку, здається, що Європа зі своїми проблемами (зокрема, фінансовими) дещо втомилася від процесу “втягування” до себе Києва.
-ЄС не втомився від України, про що свідчить успішне завершення переговорів – як щодо зони вільної торгівлі, так і самої угоди про асоціацію. ЄС і, зокрема, Польща об’єктивно зацікавлені в тому, щоб Україна була процвітаючою країною. Свого часу Єжи Ґедройць заявив, що не може бути незалежної Польщі без незалежної України і навпаки. Підтримка України надалі відповідає стратегічним інтересам і світоглядові поляків. У той же час українська влада завжди проявляє непослідовність і нерозуміння цих реалій. Угода про асоціацію, як і її частина про зону вільної торгівлі, були предметом переговорів усього три роки. Вистачить це порівняти з 1994 р., від якого ведуться переговори щодо зони вільної торгівлі в рамках СНД – об’єднання більшості пострадянських країн. […] пострадянських країн. Тут лише недавно підписано договір, який ще не набув чинності, але вже в ньому є 94 найменування продуктів і послуг, які Росія вилучає з режиму вільної торгівлі. Отже, кому потрібна така зона, запропонована Росією? Звичайно, таке партнерство не додасть нічого нового Україні, її економіці та бізнесові. У той же час, за нещодавно опублікованими оцінками незалежних українського і німецького аналітичних центрів, участь України в поглибленій, всеохопній зоні вільної торгівлі з ЄС приведе до покращення в середньостроковій перспективі життя громадян на 4-5%, а в довготерміновій – на 11-12%. Це конкретні цифри. Повторю, що підписання угоди про асоціацію саме собою буде свідчити про цивілізаційний вибір України, але водночас покладе додаткові зобов’язання на українську владу. В цьому процесі з’являються також додаткові важелі впливу з боку ЄС.
Що ще дає західний напрямок?
-Зона вільної торгівлі, як складова угоди про асоціацію, поліпшить життя українців – хоч би тому, що наша промисловість чи сільське господарство муситимуть дотримуватися європейських стандартів. Українська продукція стане якіснішою: бо не можна виробляти товарів за високими стандартами для ЄС, а для себе – за нижчими. Це стане об’єктивною користю для українських громадян. Угода про асоціацію зніме також митні бар’єри між Україною і ЄС, а це здешевить товари, які потраплять на український ринок, буде конкуренція, вибір, а з ними менші ціни – від цього виграють українські споживачі.
Те, що асоціація з Європою є вигідною, показує хоча б приклад Польщі. Тільки питання в тому, чи Україна дійсно хоче йти подібним шляхом?
-Навколо В. Януковича відбувається боротьба двох течій. Яка з них переможе, зараз важко сказати, проте видно, що вони намагаються зіштовхнути обидва напрями – протиставити ЄС Росію і навпаки. Тим самим ускладнюється розуміння логіки дій української влади. Я особисто вважаю, що тепер вона налаштована більше на інтеґрацію з ЄС і зону вільної торгівлі, аніж на митний союз з Росією. Але ця влада ніяк не може зрозуміти, що для цього їй самій треба змінюватися, міняти свої підходи до демократії і права. Без цього не буде успішних взаємин з ЄС.
Може, ЄС у процесі зближення також міг би стати більш активним?
-ЄС робить усе можливе, але не може виконати за Україну її домашнього завдання.
А якби чіткіше прозвучала заява щодо перспективи членства чи полегшення візового режиму?
-Говорити про членство з такою владою в Україні – це просто насміхатися над ЄС. А візовий режим – не для влади, а для мільйонів українців, тому треба все робити з боку ЄС, щоб врешті-решт його усунути.
Ви б не погодилися з думкою, що справа Ю. Тимошенко – це певною мірою вигідний арґумент Європі не займатися Україною, коли в себе стільки справ чекає на вирішення?
-Незалежно від справи Тимошенко, є свої проблеми й труднощі всередині ЄС, наприклад, щодо надання безвізового режиму Україні. Є держави, як-от Німеччина, Франція чи деякі країни Бенілюксу, які не хотіли і не хочуть таких вреґулювань як для України, так і для інших зовнішніх партнерів. Однак я думаю, що динаміка розвитку дискурсу всередині ЄС підштовхує до консенсусу щодо зближення з Україною, в тому числі також введення безвізового режиму. Думаю, що саме це буде зроблено.
Якщо буде зупинка, або прямо влада поверне з європейського напрямку, то чи можливі якісь громадські непокої в Україні?
-Повторити Помаранчеву революцію не вдасться. Стихійні протести без політичного керівництва можуть перетворитися в анархію, що може призвести до насильства. Однак про високий рівень протестних настроїв в українському суспільстві свідчать соціологічні опитування – близько 60% українців готові взяти участь в акціях протесту. Це дуже високий показник.
Чи є кому очолити цей “кип’яток”?
-Поки що немає, але це не значить, що не буде. До 2002 р. не було Віктора Ющенка як загальнонаціонального лідера на політичній арені. Потім він з’явився.
2011 р. – це двадцята річниця української незалежності. Як Ви її оцінюєте?
-Перш за все припинені розмови щодо тимчасовості української незалежності, Україна – це незалежна держава. Якщо говорити про те, якою є Україна, то, звичайно, вона не стала такою, про яку мріяли покоління українців, що боролися за її незалежність. Я думаю, що це питання часу, визрівання українського суспільства, яке у свою чергу “вироблятиме” політиків вищої якості, які керуватимуть державою. На це потрібний час. Крім цього, Україна з фактичної провінції Радянського Союзу перетворилася в одну з найпотужніших країн у Європі. Нагадаю, що це найбільша за територією країна на континенті і п’ята за кількістю населення (без Росії – ред.). Країна, яка має потенціал, порівнюваний з усього десятком країн світу, – тут є ракетна космічна галузь, авіабудування, атомна енергетика тощо. На відміну від Польщі й інших постсоціалістичних країн, Україна не мала інститутів незалежної держави. Вони мали формуватися паралельно з процесом утвердження незалежності – і в цьому напрямку зроблено багато і надалі багато робиться. Україна знову повертає собі статус фактично найбільшого виробника сільськогосподарської продукції в Європі. Це вдалося повернути Україні, але без комуністичного примусу та ідеології, а на підставі економічних ринкових засад розвитку фермерського господарства. Можна підтвердити й те, що вдалося зробити Україну фактором стабільності в Європі – це єдина держава нечлен НАТО, яка бере участь у всіх операціях Альянсу. Це здобутки двадцяти років, яких ще не встигла зруйнувати нова влада.
“Наше слово”, здається, також мало свій внесок на початку демократичних процесів в Україні.
-Ваш тижневик допомагав дипломатії тоді ще радянської України оформлювати наші перші документи щодо взаємин з Польщею. Мені довелося очолювати українську делеґацію наприкінці 1990 р., яка у Варшаві працювала над першою консульською угодою між Україною і Польщею. Варто відзначити, що тоді такі контакти в Москві ще викликали велике роздратування. Щодо внеску “Нашого слова”, то він полягав у тому, що ніде у Варшаві тоді не можна було написати документів українською кирилицею. Через місцеву українську громаду я потрапив у тижневик і, користуючись редакційною друкарською машинкою з українським шрифтом, переписував консульську конвенцію Україна-Польща.
“Наше слово” №50, 11 грудня 2011 року {moscomment}
