Під таким гаслом відбувалася цьогорічна, ювілейна ХХХ Лемківська ватра.
Учасники, публіка, гості могли знайти для себе багато цікавого – відповідно до своїх смаків та уподобань. Для одних – це концерти фольклорних ансамблів, фолькових груп, вибори міс Лемківщини, молодіжна спартакіада, для інших – зустрічі з друзями, спільні співи під великим шатром, цікаві дискусії та презентації тощо.

Вагомим акцентом свята була панахида та вшанування пам’яті жертв Акції “Вісла” на Місці пам’яті, де наймолодша ув’язнена в Явожні Ірина Ковалик (тоді мала 2 роки) поклала землю в урні з явожнянського концтабору під хрест пам’яті жертв депортації.

Цю землю під хрестом замурували сини в’язнів у Явожні – Стефан Дзямба та Григорій Гладик (від катувань його батько на волі прожив лише 9 місяців). Після покладення квітів владики Володимир Ющак (УГКЦ) та Паїсій (Православна церква) спільно задзвонили Дзвоном миру, а відтак дзвонили всі офіційні гості. Та, на жаль, не всі шанують це місце. Вночі та вранці хтось порушував його тишу, видзвонюючи “для забави”. Ватра – це забава, але все має свої межі.

Те саме – про межі доброго смаку – можна сказати під час привітальної частини, що тривала… дві з половиною години: адже кожен офіційний гість, представник влади мав узяти слово. Їм самим та публіці не вистачило терпеливості – і лавочки порожніли, щойно на концертній частині вони знову заповнювалися.
– Ми, організаторе, тішимеся вами вшиткима, котри-сте перетримали през тоти 65 років, тяжких для нас. А каждий з вас у ріжній мірі в ріжних обставинах, навіт часом з того не здає справи, же причинився до утриманя того, што ся гнеска остало з нашої рідної культури. Єдни доконували для утриманя свого великі героїчні подвиги і оддавали житя за своє. Зас други, здавалося, же тихенько спокійно не робили нич, але они тіж дуже робили – хоч би приходили до церкви, а перш за все бесідували по-свойому і бесідуют по-свойому до гнеска.
(…) Шануймо свою бесіду, не стидаймеся і переказуймо йом новим поколіньом, третьому юж, котре вродилося по 47 році, – звернувся до всіх господар Ватри, голова Об’єднання лемків Стефан Гладик.
Зірками концертів були “Дикі бджоли” з Комплексу шкіл з українською мовою навчання ім. Б.-І. Антонича в Лігниці, які вчинили фурор серед глядачів, лемківська капела “7 кропка” (також з Лігниці), гурти “ЛемОн” з Пшемкова та “Рокаш” із Закарпаття. А молодь на нічних концертах – шаліла.
Організатори вдало пересунули вибори міс на вечірню пору: тоді шанувальники подібних дійств ущерть заповнили площу перед сценою, живо реаґували під час виборів. Та деякі кандидатки показали, що лемківська говірка чи навіть літературна українська мова справляє їм труднощі.
Цікавими були дискусії на головній вуличці заходу. Зустрічі з такими метрами слова, як Павел Смоленський чи Мартін Полак – привели до малого душного шатра десятки людей. Перший гість, відомий публіцист говорив, що українська тематика була йому зовсім невідомою. Він з розкритим ротом слухав розповіді Діонізія Радоня, який, за його словами, зробив більше для примирення, ніж два президенти Польщі та України, став сторожем пам’яті. Зате М. Полак, при обговоренні його книги про торгівлю живим товаром 100 років тому під час еміґрації в Америку (“Цісар Америки”), згадав про лемківський біль Талергофа. Цю тематику починають осмислювати в Австрії, де намагаються зрозуміти, чому під час І Світової війни держава боролася зі своїми громадянами. В Австрії почали видавати альбоми та відповідну літературу.
Багато гостей слухало Євгена Місила, який випустив книгу “Акція “Вісла””. Це – нове видання, яке вміщає удвічі більше – від першого видання – документів. На пошуки сенсаційних матеріалів автор витратив чергові 15 років. На їхній основі спростовуються міфи про Акцію “Вісла”. За авторовими словами, Акція “Вісла” була фашистським і сталінським методом розправи з населенням (ширше про цю публікацію – незабаром в окремому матеріалі).
Інша дискусія стосувалася майбутнього лемків. У ній взяли участь науковці – історики, етнографи, соціологи. Про збірну пам’ять та роль громадських організацій розповідала, зокрема, Олександра Яворницька-Новосад.
В суботу, під час нічного концерту, велике зворушливе враження зробив момент, коли молодь пускала в небо лампіони в пам’ять про вигнаних з рідної землі.
Ватра є доказом, що Лемківщина – жива, але теж доводить, що Акція “Вісла” триває. Якби не виселення, то люди жили б тут, а не приїжджали раз на рік. А вертатися щороку на три дні – це надто мало, щоб відродити лемківство на Лемківщині.
Цьогорічна Лемківська ватра, як і щороку, мала свої гарні і не дуже вдалі моменти. Однак через рік знову бачитиму своїх знайомих, разом співатимемо лемківські пісні.

“Наше слово” №32, 5 cерпня 2012 року {moscomment}