Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ 2009-10-14
Пишучи про суперечки у зв’язку з наданням імені Тараса Шевченка частині вулиці Панцерної в Лігниці, на якій розташована найстарша українська школа в Польщі, я не сподівалася, що продовженням теми буде чергова вулиця, назва якої також відноситиметься до польсько-української історії, але до тієї її частини, що позначена кровопролиттям та ненавистю навіть до сьогодні. Отож, Міська рада Лігниці 28 вересня прийняла рішення про надання назви “алея Жертв геноциду ОУН-УПА” одній з вулиць міста. За таке рішення проголосувало 9 депутатів, 4 були проти, натомість 3 утрималися від голосування.
Ще раніше проект ухвали авторства депутата партії “Право і справедливість” Адама Вeжбицького одержав позитивну оцінку Комісії найменування вулиць та бульварів. Це – перша така вулиця в Польщі. І привід для задоволення кс. Тадеушеві Ісаковичу-Залеському, який є неофіційним представником кресових середовищ. Видно, передчасною була моя радість з того, що влада Лігниці проявила свій здоровий глузд і не піддалася абсурдним вимогам “кресов’ян” (нагадаймо: Товариство приятелів дрогобицької землі й Товариство любителів Львова та Південно-Східних кресів на початку ц.р. зібрали понад 200 підписів під заявою про скасування рішення щодо надання імені Т. Шевченка частині вулиці Панцерної).
Насправді факт, що вулиці надано назву “Жертв геноциду ОУН-УПА”, є віддзеркаленням стану погіршення польсько-українських відносин. Він показує, що польський політикум стає більш прагматичним і радикальним: те, що колись було притаманне виключно правим політикам та “кресов’янам”, сьогодні поширюється також на центристські та ліві сили: за назву “алея Жертв геноциду ОУН-УПА” проголосувало 5 депутатів з “Права і справедливості”, 2 – з “Союзу демократичних лівих сил”, 1 – із “Громадянської платформи” та 1 незалежний.
Виходить, що не тільки в Перемишлі місцева влада стає на боці радикалів – бо як інакше пояснити зміну становища представників лігницького самоврядування? Ще в березні ц.р. Комісія найменування вулиць та бульварів, відповідаючи голові Товариства приятелів дрогобицької землі Романові Лоренцу, писала, “що не всі заяви про найменування вулиць та бульварів закінчуються ухвалою”. Таким чином, заява Управління кола Польського об’єднання колишніх політичних в’язнів гітлерівських в’язниць та концентраційних таборів у Лігниці про надання вулиці імені “Колишніх політичних в’язнів гітлерівських в’язниць та концентраційних таборів” поміщено в банку назв вулиць міста для можливого використання в майбутньому (заява розглядалася 22 жовтня 2003 р.). Далі в листі написано: “Ми вважаємо, що треба пам’ятати про минуле, про дуже важкі та складні відносини між різними народами і про це відважно говорити, а також вшановувати ці події та відзначати їх. Не можна також, думаючи про майбутні відносини між поляками та українцями, поляками та росіянами, повертатися лише до болісного минулого”.
Що ж змінилося від березня ц.р., коли були написані ці слова, що влада міста, однак, захотіла повернутися до болісного минулого українців? На думку політолога Андрія Шептицького, про те, що атмосфера навколо польсько-української історії погіршується, свідчить еволюція позиції Сейму РП: рік тому там відмовилися займатися прийняттям проекту декларації, що стосувалася подій на Волині, а цього року вона була ухвалена (“УЖ”; № 9/2009). Слід згадати і про т.зв. рейд слідами Бандери, який, напевно, мав вплив на прийняття такого рішення. Отже, Лігниці може дістатися пальма першості в називанні вулиць, які роз’ятрюватимуть глибокі рани історії і, таким чином, поряд із “алеєю Жертв геноциду ОУН-УПА” з’явиться також “алея Жертв Вермахту”.
Чи Лігниця стане містом розбрату? Віце-мер Лігниці Ришард Бялек, який головує в Комісії найменування вулиць та бульварів, заяву про надання назви “алея Жертв геноциду ОУН-УПА” називає політичною провокацією. Комісія однак не могла нічого зробити, оскільки автор проекту Адам Вежбицький з ПіС є членом цієї ж комісії (зрештою, більшість членів комісії теж належать до ПіС). Р. Бялек однозначно пов’язує це з майбутніми виборами і, відповідно, з передвиборчою аґітацією та задобренням власного електорату. Однак, на його думку, спроба роздувати конфлікт ставить під сумнів усе те, що в місті пов’язане з українцями (хоча б історію української школи чи вулицю імені Т. Шевченка).
Іншої думки є голова міської ради Ева Шиманська, яка вважає, що кожна сторона повинна проявити розважливість і толерувати рішення другої сторони: “Якщо є такі вулиці, ми зобов’язані їх шанувати”. Для голови міської ради це тільки вулиця, вона каже, що не можна переінакшувати історію, якщо такі події мали місце. У факті надання вулиці назви “Жертв геноциду ОУН-УПА” Е. Шиманська не бачить нічого надзвичайного. На її думку, – це не політичне рішення, вона також не задумується, чи матиме це вплив на відносини з українською меншиною, або ширше – із Україною. Цікаво, а якщо, скажімо, у Львові з’явиться вулиця Жертв АК, чи Е. Шиманська тоді також закликатиме толерувати рішення другої сторони?
“Наше слово” №42, 18 жовтня 2009 року
