Данута Кіх-Заторська ■ ГРОМАДА ■ №32, 2013-08-11
Товариство «Вербицька земля» вже черговий раз організувало поїздку на рідні землі Закерзоння. Цього року вона була запланована як операція «Повернення 2013» – повернення до символічного дому, повернення до джерел нашої історії, культурної та релігійної традиції. Першим і головним пунктом цієї мандрівки стало село Вербиця, в якому під проводом о. Івана Тарапацького приїжджі молилися на руїнах церкви, відправлялася панахида на цвинтарі, а потім була інтеґраційна зустріч усіх колишніх мешканців (виселених і в Україну, і внаслідок Акції «Вісла»).
Цьогорічна поїздка «Повернення 2013», яка врочисто розпочалася у Вербиці, продовжилася наступного дня своєрідним паломництвом до села Верхрати, каплиці в Бучині і леґендарного своїми подіями Монастиря. Духовним опікуном нашої екскурсії був о. Іван Тарапацький, а організаційні питання взяла на себе цього дня пані Анна Логін (з дому Гац), для якої Верхрата – це батьківське село. Молячись у Верхраті на цвинтарі, ми згадували тих, хто тут жив і творив колись це прекрасне село, а також віддали честь загиблим за рідну землю (зокрема Михайлові Гацу, рідному братові А. Логін). У Верхраті ми також мали нагоду познайомитися з надзвичайно цікавою особистістю – Михайлиною Климко-Павлюк. Пані Михайлина належить до тих людей, які сюди відважились повернутися. Нині вона живе у Верхраті, піклується про пам’ятки, а у вільну хвилину пише поезію. Вірш, який вона прочитала на цвинтарі біля братської могили, глибоко запав у душі й серця та надовго залишиться в нашій пам’яті. Її вірші пройняті глибоким відчуттям рідного краю, а щирість і чистота почуттів роблять ці поетичні тексти своєрідним документом нашого часу1.
Останнім пунктом другого дня нашої подорожі був Радруж, в якому дивом збереглася ориґінальна старовинна оборонна дерев’яна церква Святої Параскеви, об’єкт зацікавлення істориків і невичерпне джерело церковно-архітектурного мистецтва. Тепер ця унікальна пам’ятка європейського масштабу є однією з найстаріших і найкраще збережених церков у Перемиській єпархії. Храм у Радружі потрапив до престижного списку Всесвітнього фонду пам’ятників (World Monuments Fund), а останніми днями його внесли до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Як і кожного року, ми заїхали до Белжця. Зупинилися біля меморіалу, який утворено на території винищувального табору, щоб у тиші й молитві схилити голову перед терпінням убитих тут людей. У пам’яті вербичан збереглася ця страшна дійсність, спогади про неї передаються з покоління в покоління. Тут-бо загинули тисячі євреїв, мешканців сусідніх земель, зокрема з недалекої Рави-Руської (7200 людей), з Угнева (2000), з Любачева (2000), з Любичі (200), з Олешиць (1000).
Наступного дня операції «Поверненя 2013» було в плані відвідати Люблин, Майданок, Ліски та Білостік. У Майданку ми поклали квіти біля символічної таблиці о. Омелянові Ковчу. Цього року, 25 березня, минула 69-та річниця трагічної смерті блаженного о. О. Ковча (25 березня 1944 р. його вбили в газовій камері та спалили в крематорії концтабору). Ми кожного року повертаємося до цього місця, яке, попри трагічну історію, вселяє в нас віру в людину. Чому? Тому що отець Ковч до останнього подиху залишався відданим пастирем. У своєму листі, який вдалося передати дітям, він писав: «Я дякую Богові за Його доброту до мене. За винятком раю, це єдине місце, де я хочу бути. Тут ми всі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латвійці та естонці. Я єдиний священик між ними. Навіть не можу собі уявити, як тут буде без мене. Тут я бачу Бога, який є один для всіх нас, без огляду на наші релігійні відмінності. Можливо, наші церкви є різні, але той самий Великий і Всемогутній Бог править усіма нами. Коли я відправляю святу літургію, вони всі моляться. Вони умирають по-різному, і я допомагаю їм перейти цей маленький місточок до вічності. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніша корона, котру Бог міг положити на мою голову? Це справді так. Я дякую Богові тисячу разів на день за те, що послав мене сюди. Я більше Його ні про що не прошу. Не переживайте і не тратьте віри у те, що я роблю. Замість того, радійте за мене. Моліться за тих, хто створив цей концентраційний табір і цю систему. Вони єдині, хто потребує наших молитов. Нехай Бог змилується над ними».
У селі Лісках над могилою о. Мирослава Ріпецького та його дружини ожили спомини, пов’язані зі священиком і його перебуванням на Мазурах. Учасники нашої мандрівки згадували свої зустрічі з отцем у Хшанові і те, наскільки важливою для всіх була ця перша на вигнанні греко-католицька святиня. Склалося враження, що ми справді прибули до «свого», до «батька». Євгенія Кіх (з дому Хомишин) розповідала, як 1958 р. приїхала до Хшанова на весілля своїх сусідів з Мілкова (біля Орнети) – Андрія Міля та Катерини Коваль. Вона до сьогодні пам’ятає неповторну атмосферу цього свята.
У Білостоці коло Лісок наші стежки перетнулися зі шляхами мешканців Сокальщини в Україні. Серед них ми зустріли шляхетного і відданого цій землі Федора Мельничука, який, незважаючи на літній вік, з великою енергією зберігає пам’ять про полеглих у Білостоці.
Важливо, що учасниками цьогорічної «операції» були школярі (Орест і Петро Ґнесі, Наталка та Ігор Нісевичі, Катерина Горак). І хоч їх цього року не так багато, але ми цінуємо їхню працю і внесок у те, що відбувалося під час поїздки (активна участь у молитвах, співах, фотографічна документація і щире зацікавлення). Дорогі діти, ваше ставлення вселяє в нас великий оптимізм, з вами операція «Повернення 2013» була радіснішою і більш значущою.
На закінчення, хочу ще раз повернутися до нашого перебування у Вербиці. Особливими гостями цього року були представники товариства «Маґурич» д-р Ольга Соляр та Шимон Моджеєвський, які коротко, але змістовно розповіли про специфіку ремонту надгробних пам’ятників на старих кладовищах. Поява цього року товариства «Маґурич» у Вербиці не була випадковою. Представники «Маґурича» приїхали на прохання голови товариства «Вербицька земля» Марка Палюшка, щоб оцінити стан вербицького цвинтаря та запланувати майбутній ремонт.
На цьому етапі діяльності нашого товариства, – як визнав М. Палюшок, – праця на кладовищі є пріоритетною. На таку саму увагу заслуговують залишки фундаменту колишньої церкви Святого Михаїла та інші пам’ятки давньої Вербиці (хрест, установлений на згадку про знесення панщини). Хоч вербицький цвинтар упорядкований в міру можливостей товариства, – він огороджений, очищений від непотрібних кущів, тут постійно косять, – та невблаганний час і сама специфіка нетривких пісковикових надгробних пам’ятників «роблять своє». Вербицький цвинтар доволі великий, досі збереглося близько 400 надгробних пам’ятників роботи бруснинського осередку різьби в камені. На думку товариства «Маґурич», проведення запланованого ремонту повинно відбуватися протягом 4–5 двотижневих таборів. Під час одного табору можна відновити максимально 60 надгробних пам’ятників; проведення одного табору – це витрати приблизно 12–13 тис. зл. Це праця на три-чотири роки. Зважаючи на це, товариство «Вербицька земля» звертається до вербичан, їхніх нащадків та до всіх, кому небайдужа доля української спадщини, про фінансову допомогу в реалізації цього задуму та про фізичну участь у ремонті цвинтаря, запланованого на період з 30 червня до 12 липня 2014 р.
Детальніше про організування ремонту цвинтаря можуть поінформувати: Марко Палюшок – голова товариства «Вербицька земля», мобільний тел.: 516 14 65 65, електронна пошта: marek-paluszek@wp.pl; Марія Білас – секретар і скарбник товариства «Вербицька земля», домашній тел. 55 243 65 06; Ольга Соляр – представник товариства «Маґурич», мобільний тел. 694 683 863.
Просимо перераховувати гроші на банківський рахунок:
Bank Millennium
Stowarzyszenie „Ziemia Wierzbicka”
z dopiskiem „Na cmentarz i cerkiew”
53 1160 2202 0000 0000 8343 4012
або пересилати поштою на адресу:
Мaria Biłas
ul. Górna 5, 14-520 Pieniężno
Усі грошові надходження будуть оприлюднені (список дотеперішніх жертводавців на 12 сторінці «НС» – ред.).
Приблизна калькуляція витрат на ремонт цвинтаря у Вербиці (двотижневий табір, липень 2014 р.): 1) транспорт матеріалів та повернення витрат, пов’язаних з приїздом волонтерів – близько 150 зл. на особу, 2) харчування для 15 волонтерів (15 х 20 зл. на особу) – близько 3000 зл., 3) хімічні засоби для реставрації (клеї до каменю, засоби до чищення каменю, засоби до боротьби з мікроорганізмами та запобігання їх розвитку, антикорозійні фарби, розчинники та інше) – близько 3300 зл., 4) епоксидна смола (10 літрів) – 400 зл., 5) дюбелі (kołki – ред.) з іржостійкої сталі – близько 500 зл., 6) матеріали (паливо до електричного генератора, бензопили; латунні (mosiężne – ред.) щітки, сталеві і ворсяні (ворса – густий пушок з коротких волокон на поверхні деяких тканин – ред.) щітки; молотки, пензлі, шевські ножі, зубила до каменю, шпателі (szpachle – ред.), кельма (kielna – ред.), шліфувальний камінь, наждачний папір (papier ścierny – ред.); поліетиленовий брезент, пластикові пакети й інше) – близько 800 зл., 7) вода, груз, пісок – близько 200 зл., 8) логістична координація – 2000 зл. Разом – приблизно 11700 зл.
Початок робіт на цвинтарі – перший тиждень липня 2014 р. Час тривання першого табору – два тижні. Мінімальна кількість волонтерів – 15 осіб. ■
