Богдан Гальчак ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №49, 2014-12-07
У червні 1914 р. сербські змовники зробили в Сараєві смертельний замах на австрійcького наступника трону ерцгерцога Франца-Фердинанда. Австрійські війська 28 липня 1914 р. заатакували Сербію. Росія була союзником Сербії на той час, тому оголосила мобілізацію. Це викликало своєрідну «ланцюгову реакцію», оскільки Німеччина встала на сторону Австро-Угорщини, а Росію підтримували Франція та Англія. Відбувся вибух великого збройного конфлікту, який потім назвали І Світовою війною. Австро-Угорщина 6 серпня 1914 р. оголосила війну царській Росії.
Після замаху в Сараєві австрійські та угорські поліційні служби розпочали масові арешти в середовищах, підозрюваних у підтримці Росії. З погляду монархії Габсбурґів, це були слушні дії. Війни з Росією не уникнути. Тимчасом царська держава викликала велику симпатію серед частини мешканців цісарсько-королівської монархії. Москвофільські настрої були розповсюджені серед українського, сербського, словацького і чеського населення.
До виникнення таких настроїв, у великій мірі, спричинилася цільова політика Росії, яка старалася розповсюджувати серед слов’янського населення в монархії Габсбурґів ідею панславізму. Лунали заклики до визволення «слов’янських братів» з-під німецького та угорського панування і возз’єднання всіх слов’ян під берлом російських царів. Пропаґанда часто потрапляла на вразливий ґрунт.
Задовго до вибуху війни австрійська контррозвідка зробила списки людей, підозрюваних у підтримці Росії. Ці списки систематично поновлювалися, хоч і не завжди вони були придатні. Головні москвофільські діячі, попереджені російською розвідкою, вчасно втекли з Австро-Угорської монархії. Еміґрували й керівники галицьких москвофілів, а також знаний з проросійських симпатій чеський лідер Томаш Масарик. Частині москвофілів удалося сховатись.
Тимчасом австрійські поліційні служби, бажаючи показати свою результативність, затримували якнайбільшу кількість підозрюваних. У Галичині, Чехії, Словаччині, Боснії та Герцеґовині почалося справжнє «полювання» на москвофілів. Атмосферу, що панувала в монархії Габсбурґів у перші місяці після замаху в Сараєві, показав у сатиричній перспективі чеський письменник Ярослав Гашек у своєму романі «Пригоди бравого вояка Швейка».
Підставою для арешту найчастіше були доноси шпигунів. Австро-угорські поліційні служби диспонували великою кількістю таємних інформаторів. Ті, у свою чергу, нерідко проявляли багато винахідливості в пошуках учасників антидержавних змов. Я. Гашек описав певного власника празького пивного бару, який був арештований після доносу «стукача» (donosiciela – ред.), оскільки він допустив до того, що мухи «засрали» портрет цісаря, який висів у його барі. Щоправда, нещасний власник зняв портрет зі стіни, коли побачив, у якому плачевному стані він був, проте тим самим ще більше погіршив свою ситуацію.
Атмосфера, що панувала в Австро-Угорській монархії в 1914–1918 роках, не відрізнялася, зрештою, від настроїв, які панували в інших державах, котрі брали участь у І Світовій війні. Всюди була шпигоманія і боязнь ворожих змовників. Функціонували також табори для інтернованих. Інколи доходило до жорстоких самосудів над людьми, звинуваченими в браку патріотизму. У Росії мали місце погроми німецької меншини і євреїв, яким приписували пронімецькі симпатії. У Канаді масово інтернували еміґрантів з Австро-Угорщини. Жертвами цих дій найчастіше ставали українці з Галичини, серед яких було багато лемків.
Місця інтернування для підозрюваних про підтримку Росії визначено в монархії Габсбурґів ще перед вибухом І Світової війни. Спочатку їх відправляли у військові в’язниці, проте останні не були спроможні прийняти таку велику кількість людей, що до них напливала. Поспішно створювалися провізоричні табори для інтернованих. Було це скупчення дерев’яних бараків, оточених колючим дротом. Таких таборів на території Австро-Угорщини було багато.
Умови, які панували в таборах для інтернованих, були дуже важкі. В’язні часто були голодні, а відношення до них зі сторони наглядачів – дуже жорстоке. Особливо погана слава йшла про табір у Талергофі коло Ґрацу в австрійській Стирії. В’язні на собі відчули сувору австрійську зиму і характерну садистичну поведінку наглядачів. Через цей табір пройшло приблизно 20 тис. людей, серед них 2 тис. були лемками, з яких 168 осіб там померло.
Австрійська влада інтернувала в період І Світової війни приблизно 5 тис. лемків. Вони перебували в різних місцях інтернування, однак у лемківській свідомості залишилася перш за все трагедія Талергофа, оскільки в цьому таборі перебувало багато духовних і представників інтеліґенції, які були дуже популярні серед лемківського середовища. Пам’ять мучеників Талергофа культивують тепер усі лемківські організації, незважаючи на їх політичні погляди. Трагедія цього табору інтернування відноситься не тільки до лемків, але й до в’язнів усіх національностей, що були кинуті за колючий дріт Талергофа. Зрештою, це була тільки частина трагедії всіх інтернованих під час І Світової війни не лише в Австро-Угорській монархії, а й у всіх державах, які брали участь у воєнних діях.
У міжвоєнний період лемківські москвофільські середовища в Речі Посполитій інколи інструментально використовували пам’ять про Талергоф, стараючись покласти на українських національних діячів відповідальність за трагедію інтернованих у цьому таборі. Українським діячам закидали співпрацю з австрійською контррозвідкою, складання списків людей, підозрюваних у підтримці Росії. Підставою цих звинувачень були домисли. Ніколи не представлено жодних вірогідних доказів для підтвердження цих звинувачень. Не дали таких доказів й історики в пізнішому періоді. Не знайдено проскрипційних списків, які нібито мали зробити українські діячі. Не знайдено теж інструкцій керівників національного руху в Галичині, які б наказували такі списки спорядити. Не заважає це, однак, деяким сучасним польським публіцистам безкритично повторювати антиукраїнські звинувачення, які москвофільські середовища створили у міжвоєнний період.
Найбільш демагогічні закиди не можуть змінити історичних фактів. Табір для інтернованих у Талергофі створила австрійська влада. Дозорцями ув’язнених були солдати цісарсько-королівської армії. Про інтернування в табір вирішувала цісарсько-королівська військова контррозвідка.
І Світова війна залишила глибокий поділ у лемківській громаді. Значна частина лемків на той час сприяла царській Росії. Натомість українські національні діячі своїм союзником вважали Австро-Угорщину і Пруссію. Такі поділи не належали, однак, до винятків у Центрально-Східній Європі в той час. Поділені в контексті політичної орієнтації були теж чехи і словаки. Велика частина польського суспільства, яку об’єднав Роман Дмовський, стала на сторону Росії. Проте Юзеф Пілсудський і згромаджені навколо нього польські патріоти підтримали Австро-Угорщину. Поділи, що існували в польському суспільстві з часів І Світової війни, однак, давно затерлися. ■
