(ігіс) ■ УКРАЇНА ■ 2011-01-19
{mosimage} Про стан польсько-українських відносин, ґарантії безпеки України, а також про деякі “перекоси” чинної української влади розповідає перший президент України Леонід КРАВЧУК в інтерв’ю з Ігорем Ісаєвим.
Як Ви оцінюєте стан відносин між Польщею та Україною – ми просто сусіди чи стратегічні партнери?
-Розмовляючи з президентом Польщі, міністром закордонних справ цієї країни й іншими її державними діячами, я зрозумів, що Польща залишається на курсі, який визначив ще президент Валенса.
Тобто наші відносини залишаються добросусідськими, стратегічними і вони спрямовані на поглиблення співпраці, а також на ліквідацію “гарячих” точок, які існували в історії наших народів.
Чи те потепління між Польщею та Росією, яке зараз спостерігаємо, на Вашу думку впливає на українсько -польські відносини?
-Мені здається, потепління між Польщею і Росією потрібне. Я не бачу, щоб цей процес якимось чином впливав на відносини Польщі та України. Якщо і Росія, і Польща, і Україна керуватимуться демократичними принципами, будуть ставитися один до одного з позиції партнера, – то жодних неґативних впливів на ситуацію не може бути.
Чи можна сказати, що Україна у сфері зовнішньої політики намагається балансувати між Сходом і Заходом?
-Треба зрозуміти, що під час президентства Віктора Ющенка відносини на рівні президент-уряд були настільки складні, що викликали чимало запитань дружніх нам країн. Замість демократії в нас почали з’являтися елементи анархії. Звичайно, коли Віктор Янукович прийшов до влади, він мусив встановити такий режим на основі Конституції, який відповідав би народним інтересам. Він ґрунтується на тому, що влада повинна працювати.
Тоді чи т.зв. харківські угоди відповідали народним інтересам?
-Отож я щойно назвав лінію Януковича. Проте в процесі реалізації цієї правильної стратегічної ідеї відбулися деякі перекоси. На мою думку, харківські угоди не допомогли реалізувати Україні її стратегічні інтереси. Я також бачу відступи від Конституції, я бачу спроби неґативного впливу на мас- медіа в Україні. Тобто, виконуючи головне завдання, влада втратила в деяких випадках стратегічний інтерес укра їнського народу.
А як Ви оцінюєте стратегію реал -політик, яку прийняли більшість західних держав щодо цих “перекосів” чинного українського уряду?
-Я вважаю, що європейські політики мають підставу займати таку концептуальну позицію. Вони мають для цього відповідні аналізи й матеріали, і ми не можемо диктувати їм свої оцінки. Щодо України: вона має прислухатися до такого аналізу і, звичайно, ніколи не приймати на озброєння подвійні стандарти. А це інколи проявляється.
Чи Ви вважаєте, що програма Східне партнерство є ефективною для України?
-На сьогодні я не бачу іншої. Україна повинна багато зробити, – не висловлюючи жодних скарг і незадоволень, – у плані демократизації влади, забезпеченні прав і свобод людини тощо. Тобто наблизити Європу в самій Україні.
А як Ви оцінюєте шанси чинної владної команди виконати ці кроки – адже Європа, наприклад, дала шанс Україні, підписавши “дорожню карту” щодо скасування візового режиму?
-За своє життя я пропрацював на багатьох посадах – і я завжди побоювався ейфорії, тобто полегшеного погляду на різні зміни. Сьогоднішня українська влада підходить до всього більш реалістично. Вона каже: ми будемо змінювати життя, кориґуватимемо свої рішення, якщо це буде необхідно.
Що, на Вашу думку, може найбільш ефективно ґарантувати безпеку Україні?
-Коли Україна відмовилася від ядерного потенціалу, ядерні держави задекларували, що беруть на себе забезпечення територіальної цілісності і суверенітету України. Однак немає жодних механізмів. Тому Україна, посилаючись на ці декларації, повинна вимагати прийняття документа, який ґарантував би їй безпеку.
Як Ви оцінюєте зовнішню політику Ваших наступників – Кучми, Ющенка, Януковича?
-Мої наступники, на жаль, не проводили послідовної зовнішньої політики. Ви це знаєте краще від мене – часто президент у Москві говорив щось одне, а в Брюсселі – зовсім протилежне. Це неґативно впливало на весь зовнішньополітичний курс. Що стосується В. Януковича, він, як мені здається, ще не сформував свою стратегію. Є певні декларації, проте немає чітко розписаного курсу. Не можна говорити “Європа”: є Польща, Німеччина, Франція. Не можна до всіх країн підходити за однією міркою.
Президент Янукович при владі вже майже рік. Чи йому і його команді вдалося подолати поділи в українському суспільстві?
-Не вдалося. Він так чи інакше залучав до влади людей, які не є такими, що захищають національний інтерес України. Під впливом практичних дій народ не побачив кроків влади, спрямованих на об’єднання українського суспільства. Адміністративна влада, скажімо, тепер зосереджена в руках переважно вихідців зі сходу країни. Це впливає на мислення людей. Влада не зуміла привернути на свій бік опозицію. Її саме вважають деструктивною силою. Так бути не може – опозицію треба навчитися слухати.
Отож, яка модель держави, на Вашу думку, сьогодні найбільш відповідає Україні – парламентсько -президентська чи президентсько- парламентська?
-Президент Янукович заявив, що треба скликати консультаційну асамблею, яка підготувала б текст нової Конституції, спираючись на громадському обговоренні, і прийняла основний закон на всеукраїнському референдумі – щоб не було спокус змінювати Конституцію при зміні влади. Як на мою думку, для України більш прийнятна парламентсько -президентська модель. Однак чи зрозуміє українське суспільство небезпеку президентської форми правління – побачимо в майбутньому.
Наприкінці Вашого президентського терміну почалася масова міґрація з України. Як Ви оцінюєте політику України щодо міґрантів?
-Україна повинна шкодувати, що населення покидає державу, проте, як мені здається, це не є трагедія. Коли люди з України – люди різних професій – еміґрують, але і роблять великі справи за кордоном, – це важливо для світу. Колись, сподіваюся, їхні діти чи нащадки повернуться в Україну, і наша країна візьме теж з цього багатства.
Тож чи вони повернуться, якщо Україна їх іґнорує у своїй політиці?
-Мене тривожить те, що політика не може їх захистити. Вона не є такою, яка могла б оцінити позитивно цих людей з гуманітарної і демографічної точки зору. Навіть якщо Україна не може захистити цих людей своїми законами, вона повинна заявити: ми захищаємо кожного українця, де б він не був.
“Наше слово” №4, 23 cічня 2011 року {moscomment}
