Федір Ґоч ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №44, 2013-11-03
Так, 3 рокы тому, 26 вересня 2010 року, лишил тот світ, по шпитальних болях в Горлицях, великий сын Лемковины. Закінчил жытя дос несподівано; діяч, маляр, писатель и любитель Лемковины и вшыткого, што для Покійного, и для нас, наше дороге, рідне. О жытю и діяню каждого чоловіка можна дуже писати, и добри, и гірше. Лем гвариме, же помершых не треба згадувати підло. Хоц неє люди за жытя без блудів, якы ліпше не памятати. Звідує ся моя жена и дахто з чытачив може звідати ся, чом Покійного Ф. Кузяка згадую в третю річницю, бо веце пишут ювилейны, хоц бы в 5-й рік, найкоротший час ювилейний. Одповім и поясню коротко: лемкы, східнього обряду християне, 3 раз хрестят ся и трьома пальцями, и в молитві величают Святу Тройцю. Хыбаль шырше пояснень не треба.
О Покійним Фецю, ци Теодори, дос дуже было писано в «НС» и «Ватри», и може в иншых газетах, ци часописах. Отже не мам заміру повторяти споминів з дописив авторів. Памятам, як тепло, зичливо о Покійним написал в «Ватри» Семан Мадзелян. Жалую, же на похороні Приятеля Феця не міг єм быти, бо якраз в тім часі одвиджал єм рідных во Львові. Жыл єм надійом, же выздоровіє. Пак не міг єм повірити, же не похоронений в ріднім селі Бортному, в якім родил ся и з выгнаня все Го тягло в рідны горы. Жытьовы дорогы на старшы рокы присудили зміны, же Фецьо похоронений в Ряшові. Так певно было узгіднено з приятельком Покійного – Геленом.
Коли сіл єм дашто спомнути о Фецю, то повім, же знал єм Го ищи в молодых роках, як часово жыл єм в Любиню (1955-56 рр.). В селі Лісцю, повіт Любин, по Акцйі «Вісла» мешкало дуже родин з Бортного и Тилявы. Чул єм, же Ф. Кузяк створил там хоральний и театральний колектив. Близше познализме ся на І фестивалю УСКТ в Сяноци, на якім виступил и колектив з Лісця. Потім Феця принял до роботы в гандлю в Ряшові дир. Михал Доньский. Ф. Кузяк был все гостинний и приятельский. Дос дуже писал до «НС» од початку друкуваня газети, а ищи скорше до «Карпатской Руси» в Америци. Спід Його (рукы) пера вышли друком дві цікавы книжочкы, редагуваны Влодком Грабаном в Криници. Был членом и діячом УСКТ и Лемківской секцйі при товаристві. Од коли почал діяти Музей лемківской культуры в Зиндрановій, был його активным помічником и членом Музейной рады. Зберал и дарувал до музею дуже експонатів. Помагал их консервувати, а также ремонтувати дос знищены будинкы. В дорозі на фестиваль в Свиднику и по тім святі все пару дни присвячал трудам музейным. З богацтва малярского дарувал до музею малюнкы церковок и иншы з жытя лемків, якы в музею можна обзерати як документы малярской творчости Покійного.
Не можна забыти, ци минути Його трудів малярскых при будові першой на Лемковині по ІІ войні новой церквы в Зиндрановій, освяченой и одкрытой в 1985 р. Так, як більшіст родин в Бортному, Фецьо чул ся вірным членом парафйі Православной церквы, бо хибаль таке мал выхованя од молодости. Родинне. Но и в східнім церковнім обряді был хоронений в Ряшові. Шкода, жаль, же не дожыл радости освячиня новой православной церквы в Ряшові 8 вересня того року. З оповідань за жытя знам, же в часі німецкой окупацйі был на примушеных роботах в Німеччині, де по вызволиню місця роботы вступил до Червеной армйі. В 1947 р. в Акцйі «Вісла», выгнаний з Бортного на понімецкы землі до села Лісця, де заложыл родину з А. Панцьо, родом з Тилявы. Мали двох сынів. Жена и старший сын скорше померли. Молодший сын Петро жыє в Любиню. Юж ту в горах Фецьо прагнул мати лемківский одяг, який єм шыл для Нього и дарувал скромні в долгу за Його труды при музею.
Даруй, приятелю Фецю, што дашто єм не спомнул з Твого жытя, бо не вшытко мі знане. Хоц знам, же з ріжных причын жытя Твоє не было стелене квітами, бо такы тыж были нелегкы часы для нас вшыткых – воєнны и повоєнны. Нераз зме о тім з больом радили. По приізді до Ряшова познал другу жінку Гелену, котра взяла на себе обовязок похорону в Ряшові. Юж не видиш нас, Фецю, в Зиндрановій, ани мы Тебе в Бортнім, де часто єс нас запрашал до Твоєй хыжы, яку єс купил и ньом радувал ся. Та родинно остає она для сына Петра. Най ряшівска земличка буде для Тя легка, пухова як и бортняньска. А наше посмертне, церковне «Вічная память» най буде спомнене и о Тобі.
Від редакції
Є нагода згадати, що пан Федір Ґоч – довголітній керівник Музею в Зиндрановій, для якого призбирування лемківської матеріальної культури стало єством життя. Розшмарені, зарослі кропивою пам’ятки по вигнаних лемках, коли попали в Ґочеві руки, ожили і сьогодні стоять на сторожі пам’яті по них, є свідками смутної долі їхніх власників. Тож не дивно, що Управління Підкарпатського воєвідства, добачаючи великі заслуги пана Теодора, нагородило Його Грамотою за діяльність в ділянці художньої творчості, популяризації та зберігання культури. Диплом підписали: маршалок воєвідства Владислав Ортиль і віце-маршалок Ян Бурек. Вітаємо Вас, пане Теодоре, з цим вирізненням.
