Ярослав Присташ ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №46, 2013-11-17
Микола Ільницький, Три формули мого осягнення Антонича, Львів: Центр гуманітарних досліджень; Київ: Смолоскип, 2011, 56 с.
Відомий львівський літературознавець Микола Ільницький у своїй доповіді розповідає про відкриття творчості Богдана-Ігоря Антонича. Роль у цьому зіграли також варшавські «Наше слово» та «Український календар». Професор згадує значення Антонича для шістдесятників у Львові та роль Ірини й Ігоря Калинців у пошуках могили молодого поета. На це все занепокоєно дивилася влада, яка шукала способів спаплюжити Антоничеве ім’я.
Далі автор аналізує інтерпретації творчості Антонича українськими науковцями від 60-х років до сьогодні. Пряшівське видання Миколи Неврлого (1966) і київське Дмитра Павличка (1967), спогади нареченої поета Ольги Олійник, рецензії Ореста Зілинського та інших закріпила в українській літературі постать Б.-І. Антонича.
Яку філософію і літературну течію визнавав поет? Ільницький бачить наближення до феноменологічної літературної школи під впливом лекцій польського філософа Романа Інґардена. Інші літературознавці схиляються до імажинізму (образності), міфологізму чи навіть сюрреалізму.
Сам М. Ільницький визначив свої три стежки осмислення Антонича. Перша – «від веретена пісні до теслі слова» – символічний рух до творчої досконалості. Літературознавець написав 1967 р. монографію про цього поета, але появилася вона щойно 1989 р., бо її вихід у світ був заблокований. На цю розробку сам Ільницький дивиться критично і визнає вплив рядянщини на остаточний результат.
Друга – «Четвертий перстень» – магічне коло фольклорно-міфологічних, релігійно-етичних елементів, космічних мотивів на межі природного й надприродного, з «музикою сфер» чи Тичиновим «кларнетизмом», що переходить в апокаліпсис. Тут видно впливи Волта Вітмена (американський поет, 1819–1892), Омара Хайяма (перський поет, 1048–1131), Райнера-Марії Рільке (німецькомовний поет, 1875–1926), якого Антонич перекладав, та інших.
Третя – «пейзаж з вікна» – образ за вікном – реалізм, зосереджене око на склі замазує вид – модернізм, погляд крізь призму шибки – надреалістичний натуралізм. Тут, звичайно, видно феноменологічний підхід.
Хоч такий погляд на Антонича видається складним, вчитавшись у текст, можемо відкрити поета наново.
Шлях М. Ільницького до Антонича є також особистим визнанням еволюції та дозрівання до Антоничевої творчості. Цьому лише можна позаздрити. ■
