Павло ЛОЗА: Усіх, певно, цікавить, який буде результат Національного перепису населення…
–Ігор ГОРКІВ: Важко поки що його прогнозувати, бо не відомо, яким чином підраховуватиметься цей перепис (точні дані мають бути нібито 2012 р.!). Цей перепис був сконструйований таким чином (не знаю, чи навмисне), що з його допомогою меншинам буде важко показати, скільки нас є насправді. На жаль, це може стосуватися й українців.

Тобто люди чекали волонтерів – а це означає, що їм довіряли.
-З самого початку виявилося: люди взагалі не знали, що перепис відбувається, тим більше не уявляли, у якій формі. Якщо навіть чули про перепис, то думали, що рахівник прийде до них, як і раніше, додому. Ця ситуація показала, що загалом суспільство було непоінформоване про нову форму перепису. Головне статистичне управління (ГСУ, пол. GUS) провалило інформаційну кампанію. Люди дізнавалися про все щойно від волонтерів.
Друга справа: в інформаційну кампанію включилися Церкви, що також мало дуже велике значення. Думаю, без чималої й дуже активної підтримки з боку УГКЦ і частини Православної церкви в Польщі проведення акції в такому масштабі було б неможливим.
А коли говорити про довіру, то люди часто знали особисто волонтерів. Звичайно, бували випадки, що хтось боявся подавати інформацію про себе (головним чином, при т.зв. довгій анкеті). Проте це тільки підтверджує, що ГСУ завинило, не проводячи солідної інформаційної кампанії.

Чи кожен почував себе безпечним тоді, коли треба було подати свою національність?
-Коли йдеться про національність, то волонтери не примушували, не підказували, яку національність має подати людина. Зате трапилися два чи три випадки, коли люди інформували наших волонтерів, що рахівник з ГСУ був, та або не спитав про це, або переконував, що треба вписати польську національність, кажучи: “якщо у вас польське громадянство, то така ж сама національність”. Це трапилося на Західному Помор’ї, у Лігниці та в одному з міст на Мазурах.

Важко повірити, що всі люди охоче скористалися допомогою волонтерів.
-Звичайно, люди часом боялися переписуватися, навіть якщо приходив “свій” волонтер. Можна було почути і такі голоси: “А навіщо це? Мені це не потрібно. Довідаються – і знов нас будуть виселяти!” Частина старших людей навіть не усвідомлюють, чим є Інтернет: а тут ще треба подавати якусь інформацію про себе!.. Проте наші волонтери мали ідентифікатори з печаткою ОУП, підписом голови і своєю фотографією та з контактом до мене. Це давало змогу людині, до якої приходить волонтер, у будь-який момент передзвонити й перевірити його дані.

Вважаєш, що заплановане вдалося виконати?
-Волонтерам нерідко вдавалося мене приємно здивувати, бо робили більше, ніж було заплановано. Виїжджали в села, де українські сім’ї вже майже повністю сполонізовані. Так сталося, наприклад, в Любуському воєвідстві, де нашим волонтерам вдалося записати багато людей з подвійною ідентифікацією. Саме така можливість дала людям змогу признатися до свого походження – це робили ті, хто мав дідів та прадідів українців.
Загалом волонтери провели понад 30 зустрічей з нашими громадами по всій Польщі. Крім того, розповсюджувалися летючки, розвішано афіші в місцевостях, де проживають або можна було припускати, що мали би проживати українці. До того при кожній нагоді, при кожному заході, на концертах було повідомлення зі сцени про самоперепис. І на більшості з них при нагоді можна було скористатися поміччю волонтера, який з комп’ютером допомагав переписатися. Я щотижня зв’язувався з реґіональними координаторами, щоб отримати відомості про перебіг акції. Це висвітлювалося найширше на веб-сторінц www.perepys.pl.

Чи траплялися місцевості, у яких 10 років тому люди записували себе українцями, а сьогодні вже їх там нема?
-Бувало, але траплялося й навпаки. Здається, в Люблинському воєвідстві цим разом українську національність заявило більше людей, ніж це було під час перепису 2002 р.

Складається враження, що якби не волонтери, то ніхто не переписався б?
-Це не так. Коли в деякі села на Мазурах заїжджали волонтери, виявлялося, що там уже нема що робити. Бувало, що люди цілими сім’ями переписувалися, переважно під час Великодніх свят. Це гарна справа – і так повинно бути всюди. Спрацювали інформаційні летючки, де був поданий, зокрема, номер інфолінії. Летючки потрапляли також до людей, які функціонують поза нашими релігійно-національними структурами, тобто люди передавали їх під час особистого спілкування і таким чином поширювалася інформація. Без цього вони, можливо, чекали б на рахівника, який найчастіше і так би не прийшов. Додатково, інформація поширювалася на українських сторінках в Інтернеті та через “Наше слово”. Якби не інформаційна акція в різних її видах, то люди не знали б, що взагалі є перепис населення – а головне, не переписалися б самі, тобто їх як українців не було б. Треба ще раз підкреслити, що все це показало мобілізацію нас, українців.

Чи серед усіх нацменшин тільки українці провели таку кампанію?
-Кашуби допомагали переписуватися при своїх осередках культури. Німці мали акцію “Допоможи бабці та дідусеві”: намовляли молодь переписувати старше покоління. Вони теж були активними під час перепису. Однак волонтерів мали тільки ми. Утворення сайту www.perepys.pl можна вважати успіхом – відвідало його понад 30 тис. людей.

І вважаєш, що повинно нас бути щонайменше стільки ж…
-Повинно бути більше, бо була добра співпраця з українськими сайтами Польщі, різними форумами, неурядовими організаціями, нашими мас-медіа та, в першу чергу, з УГКЦ і частиною Православної церкви. Тому інформація поширилася. Крім того, координаторам вдалося вийти до місцевих мас-медіа. Це і зустрічі з журналістами з локальних газет, і прес-конференції, і 4-5 візитів наших волонтерів у реґіональних радіостанціях, де вони говорили не тільки про перепис, але й участь у ньому меншин. На це ми клали найбільший наголос, адже було відомо, що до центральних ЗМІ не проб’ємося. Так, наприклад, TV “Elbląg” робило матеріал про перепис та участь у ньому українців, TV “MAX” з Кошаліна, крім передач, показувало виготовлену нашим координатором афішу “Польща багатьох націй” тощо. Виходом поза круг церкви, українських організацій, наших мас-медіа ми хотіли попасти до тих людей, які “згубилися”, виловити осіб з подвійною ідентичністю.