Степан Мігус ■ ГРОМАДА ■ 2009-11-19
{mosimage}
Акція “Вісла” мала нас знищити. Добре, що не вдалося цього зробити, хоча тепер триває стан самознищення, бо ми самі руйнуємо свою Церкву. Ви пережили завдяки своїй вірі, пошані до предків, любові до рідного. Тільки так можна зберегти себе й наступні покоління. Церква гуртує, додає сили й віри. а Ті, хто любить свій народ і Церкву, залишилися їм вірними, передали цю віру своїм нащадкам. І ви є серед них, – оці слова вдячності, адресовані вірним ольштинської греко- католицької парафії Покрову Пресвятої Богородиці, всім колишнім парохам і теперішньому – о. Станіславові Тарапацькому, прозвучали 17 жовтня з вуст митрополита Івана Мартиняка з нагоди 30-х роковин заснування парафії.
Подібно висловився й присутній на архієрейській Службі Божій депутат Сейму РП Мирон Сич:
– Церква стала місцем, де ми могли зустрічатися в міру безпечно. 30 років тому, коли створювалася ця парафія, серед нас не було ані мера міста, ані представників воєвідської влади. Гляньмо, як багато змінилося протягом цього часу, і ми на це все заслужили. Якщо хочемо, щоб нас шанували – шануймо насамперед себе, – наголосив він.
Гостями ювілею були уповноважений маршалка Вармінсько -Мазурського воєвідства у справах національних меншин Віктор-Марек Лейк, заступник мера Ольштина Єжи Шміт, представниця вармінсько- мазурського воєводи Габріела Чарковська- Кусайда та чимало інших посадових осіб. На врочистості приїхали й колишні парохи, включно з першим – о. Петром Кушкою (ЧСВВ), а також священики з сусідніх парафій, присутні були й римо-католицькі священики.
Перше богослужіння в Ольштині для греко- католиків відправлялося 1979 р. Однак перед тим треба було витоптати не одну стежку, проявити чимало терпеливості та впертості. Не розкаже вже про це покійний отець Йосафат Романик, багатолітній протоігумен ЧСВВ у Варшаві, який з місцевими українцями (зокрема зі Степаном Чебеняком, у чиїй хаті обдумували плани “змагань” за створення парафії) стукав не в одні двері, переконуючи непереконаних і незичливих. Зичливими виявилися францисканці, які надали свій храм на вул. Виспянського для греко- католицьких літургій. Завдяки парохові парафії на вулиці Вишинського о. Генрикові Мадею декілька років можна було навчати релігії й української мови в “його” приміщеннях. Підтримував українських греко -католиків і отець- інфулат Юліан Жолнеркевич. Цим священикам і людям, відкритим для інших, дякували під час ювілею архієпископ І. Мартиняк та о. С. Тарапацький, а вірні побажали їм многая літа.
Щойно через 21 рік після першої літургії (2000 р.) величаве “Отче наш” прозвучало під склепінням рідної церкви на вулиці Любельській, яка могла вже вмістити чи не 500 мирян. Цій події передували роки клопотань про ділянку під будову, у чому велика заслуга тодішнього ольштинського пароха о. Ярослава Москалика. Після здійснення проекту молодим архітектором Григорієм Джусом, 1996 р. парафіяни самі розпочали будову, самі її фінансували при деякій допомозі ззовні. У жовтні 2000 р. кир І. Мартиняк у присутності 1,5-тисячної пастви, яка приїхала також з інших парафій, посвятив храм. А роботи тривали. 2003 р. талановитий кам’янець-подільський художник Андрій Штогрин прикрасив стіну над входом мозаїкою образу Покрову Пресвятої Богородиці.
Про ці та інші вагомі для парафії події згадував 16 жовтня на науково- популярній конференції о. С. Тарапацький. Про роль і значення Церкви у збереженні національної та релігійної свідомості говорили, зокрема, проф. о. Ярослав Москалик, професор Вармінсько Мазурського університету Марко Мельник та інші. Раз на місяць з короткими доповідями про історію ольштинської парафії після богослужінь виступали самі парафіяни, а Мар’ян Рихель зробив змістовний підсумок, згадуючи всіх парохів і знакові моменти протягом 30-річного розвитку. Після конференції відправлено молебень за о. Йосафата Романика, першопочинателя ольштинської парафії.
У суботу, 17 жовтня, під час архієрейської Служби Божої, у якій брав участь хор греко- католицької церкви з смт. Брошнів- Осада, що на Івано-Франківщині, кир І. Мартиняк сказав:
– Ми не раз чуємо, як нас осуджують, критикують українців, критикують Волинь. Я це чую, кажу, що зло не можна виправдовувати за всіляку ціну, але треба все вирішувати в контексті. Може, ті проблеми, які ми маємо тепер, сягають корінням в історію. Тоді ненависть у серцях росла. УГА допомагала воювати Пілсудському, а могили її солдатів розкидані по всій Польщі. Українці воювали під Віднем. Поїдьте під Монте-Касино, подивіться, скільки там “ламаних” хрестів… Чому не напишуть, що разом із Польським військом воювали там українці? Однак про Волинь будуть трубити від рана до вечора. Не слухають папи Івана-Павла ІІ, його наук. Тільки ятрять рани, щоб викликати в сусідів ненависть до нашого народу. Видно, комусь це потрібно…
Увечері в храмі відбувся ювілейний концерт, участь у якому взяли ольштинські колективи – дитячий “Зіроньки”, молодіжний гурт “Сузір’я”, якими керує невтомний Андрій Цюпа, гурт автентичної пісні “Із прежди віка” та згаданий уже церковний хор з Брошнева Осади, і, – велика несподіванка для всіх, – священик -співак з Долини на Івано-Франківщині о. Вітольд Левицький. А в прицерковних приміщеннях заграли молодіжні ольштинські колективи – рок -фольк гурти “Чорний мохер”, “Горпина” та “Беркут”. Після літургії найактивніші парафіяни одержали від пароха дипломи зі словами вдячності за працьовитість і жертовність, без яких важко було б собі уявити український греко -католицький храм.
– У нас і думки не було, що здаля від рідних земель, 62 роки після вигнання, на Вармії та Мазурах збереглися такі свідомі, горді за своє походження українці, – сказав гість ювілею, брошнівський голова Володимир Борович. – Тисячам, якщо не мільйонам українців з України належало би від вас вчитися, як зберігати те, що людину чинить людиною – любов до свого народу, до віри, до історії, мови, культури, традицій.
“Наше слово” №47, 22 листопада 2009 року {moscomment}
